Якщо ви це читаєте, значить, такої Маланки у ваших краях нема. Нічого страшного: ТАКОЇ Маланки більше ніде в Україні немає. Тим вона й унікальна. А ви правильно зробили, що зацікавились нею.
Вона переверне ваші уявлення про Карпати, про звичаї, про живучість ритуалів, про внутрішній туризм, в кінці кінців — і наші тури “На Красну та Вашківецьку Маланку” та “На Маланку в Красноїльськ + Маланка фест” ви запам’ятаєте надовго.
Пам’ятка туристу
Перш ніж ми розберемося в діючих особах і порядку дій, ось невелика пам’ятка туристу.
1. Перше, воно ж головне, правило поведінки туриста на Красній маланці, дуже просте – споглядайте і насолоджуйтесь. Не обов’язково аналізувати побачене, достатньо відчути його емоційно, віддатися ритму пісні Ursu (“Ведмідь”), що ехом відбиватиметься цього дня від будинків та парканів. Просто подбайте, щоб у ваших фотокамерах було достатньо місця. Фотографувати у цей день ви будете надзвичайно багато.
2. Друге правило поведінки туриста на маланці таке – не намагайтесь взяти участь.
На відміну від італійських чи французьких карнавалів, німецьких фастнахів та фашінгів, Маланка у Красній нагадуватиме карнавал лише неофіту, першовідкривачу (для себе, звісно) цього прадавнього звичаю.
Варто пам’ятати, що дійство робиться не для туристів. Перед нами реальний, живий, аж пашіючий тестостероном поганський ритуал – древній і могутній, як карпатські гори навколо селища. Тут все відбувається так само, як десятки, а часом і сотні років до цього.
Останніми роками звичай модернізується, все менше юнаків та хлопчиків хочуть брати у ньому участь, все важче їм дається виготовлення костюмів. Часом здається, що можна піти шляхом найменшого спротиву: вдягнути готову гумову мармузу Шрека і затаритись яскравим шматтям у секонд-хенді.
Та в Красноїльську все ще багато автентики – тієї, від котрої тануть серця етнографів і фольклористів. Тому краще стримати бажання приїхати сюди у шапці Пікачу чи у костюмі мушкетера. Маланкарська хода вас ввічливо ігноруватиме, а ви самі почуватиметесь вдягненим недоречно.
Ритуал — це завжди священнодійство, навіть коли у ньому беруть участь кілька сотень юнаків. Так само, як не варто вдягати саморобні ризи до церкви, так не варто і у Красну їхати, як на маскарад.
3. Нарешті, третє правило туриста, ймовірно, зекономить вам трохи нервів і кілька гривень у кишені: будьте готові до кордонів, але ставтеся до них тверезо. Будь-яка популярність має зворотній, темний бік. Красна маланка – наймасштабніша маланка у межах країни, і на ній вже кілька років паразитують маланкарські флібустьєри. О, навіть не сумнівайтеся – ви обов’язково їх побачите. Та що там побачите, встигнуть Вам набриднути до чортиків.
У деякі роки піратські побори починаються вже від села Буденець, наступного за Сторожинцем. Інколи, якщо пощастить, вимагати гроші за проїзд вашого авто будуть лише з Чудею. В будь-якому разі, якщо на першому кордоні у туристів ще палають очі (“О, маланка, маланка почалась!”), на другому захват зникає.
Ентузіазм пропадає на третьому, на четвертому піднімає голову жадібність (та скільки ж можна їм платити?). Далі приходить черга роздратуванню. Краще з серйозними обличчями кордони проминати без зупинок. Самі маланкарі до таких ряджених ставляться дуже скептично. До звичаю це немає жодного відношення: банальний рекет з метою заробити собі на пляшку чогось міцноалкогольного. Чи ящик. Чи навіть на кілька ящиків. Варто мати при собі дуже дрібні купюри. Сувенірні папірці у вигляді грошей теж можуть стати в нагоді.
Діючі особи
З правилами розібрались, тепер давайте розбиратися з діючими особами. Забудьте все, що знали про маланку до сьогодні. Ніякої кози тут не водять, тужливих пісень про дівчину Маланку не співають. Головна роль у дійстві — у царів місцевих лісів – у Ведмедів.
Костюми у них можуть бути з хутра, та найчастіше виготовлені з очерету, котрий збирають заради такої оказії за кілька місяців до маланки. Диких звірів на залізних цепах ведуть вулицями яскраво вбрані Цигани. У найамбітніших з них по кілька ведмедів, а булава-машука, обов’язковий атрибут костюму, часто є велетенською у розмірах.
Юнаки і хлопчаки (а останні роки ще й дівчатка) у національних костюмах — Королі і Королеви. Гендерна належність визначається за аксесуарами: у Королів це шабля у руках, у Королев — сумочка. Рядки намиста на високих шапках-коронах, неначе кола на зрізі дерева, підкажуть – скільки років головному убору. Буває, що й біля 40.
Поруч з Королями і Королевами викрокують дорослі чоловіки у костюмах Бабів та Дідів. В руках у них довгі палиці-костури, котрі вони під час танців піднімають високо у повітря. У високих циліндрах, з дипломатами у руках чимчикують Євреї. Їх супроводжують шаленого вигляду Лікарі — цим краще на дорозі не траплятися, вилікують від усіх хворіб раніше, ніж ви встигнете втекти.
В яскравих сукнях витанцьовують Циганки — часто ця роль дістається дівчаткам. У декількох кутів зберігся і образ Вершника або Коня. На чолі кожної маланки йде юнак у чорній куртці та смушевій шапці – це Комендант, він найавторитетніша фігура у маланці. Саме він збирає ватагу маланкарів, розподіляє ролі між учасниками, збирає гроші у господарів дворів, куди завітала маланка. На родину коменданта лягає непростий обов’язок підготувати для всіх маланкуючих наїдки та випивку.
Місце проведення – смт. Красноїльськ
Вже знаємо, хто є хто, а тепер варто познайомитися і з Красноїльськом. Бо хоча селище одне, та маланок у ньому аж п’ять, і всі різні, у всіх по-різному виглядають знамениті очеретяні Ведмеді.
Чимале (майже 11 тис мешканців) селище клаптиковою ковдрою було ще у XVIII ст. зшите з кількох окремих сіл. Назви тих поселень збереглися у назвах кутів, які готують кожен свою маланку. Найближче до в’їзду в селище розташована Верхня Путна. О, місцева маланка — радість для ока. Найстрокатіша — точно! Місцеві ведмеді з середини ХХ століття виглядають круглими копицями сіна. А їхні Цигани щедро з ніг до голови прикрашені кольоровими стрічками. Булави-машуки тут не надто гіпертрофованих розмірів.
Дуже часто колона місцевих маланкарів, перш ніж вирушити у довгенький звідси похід до селищної ради, розігрівається, розспівується у дворі єдиної на все селище п’ятиповерхівки. Саме біля неї щороку стоять кордони справжніх, не ряджених поліцейських. Буває, що автівки, які дісталися Красноїльська в обідню пору, далі не пропускають.
Наступною буде Нижня Путна. Саме її найбільше фотографують, саме від неї у найбільшому захваті жіноцтво. Перемазані попелом напівголі вікінги у хутрі, епічні воїни у ланцюгах. Цигани тут часто напівоголені, їхні булави найбільші за розмірами. Ведмеді все так само нагадують копиці сіна. Інші маланкарі до Нижньої Путни ставляться досить скептично, вважаючи, що тут у гонитві за фотогенічністю забули про автентику. Але виглядають місцеві Цигани все одно дуже цікаво. Побачите.
З вуличок, які вливаються у центральну дорогу ліворуч, ближче до обідньої пори вигулькнуть маланки з кутів Тражани та Дял. Їхніх Ведмедів часом називають крилатими. Та оці широченні, часом до 6 м завширшки відростки — це не крила, а ведмежі плечі. Так обігрується один з куплетів гімну маланки – Ursu, де співається, як спійманого ведмедя вели до села з прив’язаною до його передніх лап смерекою.
Неймовірну епічність крилатих Ведмедів трохи нівелюють пластикові квіти та новорічний дощик, котрими прикрашені очеретяні костюми. Таке вбрання важить до 100 кг, тому Ведмеді з Дялу та Тражан часто зупиняються і сідають або лягають на перепочинок. Піднятися у очеретяних штанях самому неможливо — Ведмедя, що трохи перепочив та перекусив, піднімають на рівні ноги двоє чоловіків.
Цигани в Тражанах носять червоні штани та хустки, банданами пов’язані на голові.
Нарешті, найдалі від в’їзду, вже на пагорбі, знаходиться кут Сус – хранитель найзаповітнішої автентики. Лапи, чи то пак плечі місцевих Ведмедів не лякають розмірами, а нагадують за формами очеретяне сердечко. На головах у Ведмедів — кучки, під підборіддям пов’язана біла хустинка, щоб суха трава не колола обличчя. Цигани у шкірянках та шапках-кучмах з невеликими булавами, прикрашеними червоними китичками, під час танцю часто заскакують на Ведмедів, які лежать долілиць. Це виглядає трішки моторошно, але дуже могутньо.
Ще кілька слів про одвічний сценарій місцевої маланки. Першою справою Комендант запитує господарів (румунською, румунською, тут ВСЕ румунською), чи пускають маланку до хати. Звісно ж, пускають! Тоді першими йдуть до танцю Діди та Баби, весело підскакуючи з костурами. Далі Королі та Королеви співають у колі «Оду Єднання» Васіле Александрі – колишній гімн Румунії і навіть (у 1991-94 рр.) Молдови. Далі приходить час Євреїв та Лікарів. Ох і нароблять вони збитків, ох і скажені ж у них жарти!
Нарешті, кульмінація: у двір заходять Ведмеді з своїми погоничами-Циганами. Рев, войовничі вигуки, коротка битва. Звучить Ursu, і співають його всі – і маланкарі, і господарі. Після цього Комендант вголос оголошує суму, котру господар пожертвував маланці. І сума це чимала: від 300 гривень.
А далі чекає вже нове обійстя і свято продовжується. З року в рік, споконвічно, поки стоять ці сиві Карпати навколо Красної.
Корисна інформація про Красноїльську Маланку
Дата проведення: відбувається щорічно, починається ввечері 13 січня свято Маланки (Меланки, Маланії), закінчується під вечір 14 січня (Василія).
Місце проведення: Чернівецька область, Сторожинецький район, смт. Красноїльськ.
Час проведення: Маланкарі сходяться біля 14:00 на центральну вулицю селища Красноїльськ і заходячи в усю двори йдуть на площу перед селищною радою, де орієнтовно о 17:00 збираються всі гурти та відбувається загальне святкування закінчення свята Маланки.
GPS: 48.016741, 25.578162
Запрошуємо побачити і насолодититися п’ятьма унікальними Маланками із різних кутів Красноїльська у наших турах:
- “На Маланку в Красноїльськ + СПА”(2 дні / 1 ніч);
- “5 Маланок Галичини і Буковини” (2 дні / 1 ніч).
