Нелегко вибрати мандрівку, організовану туроператором “Відвідай”, яка би не залишила яскравих вражень. Хочу поділитися спогадами про надзвичайно змістовну, дивовижну поїздку місцями Карпатської України у квітні 2013 року з екскурсоводом Богданом Сольчаником. Вона для мене стала відкриттям та викликала найрізноманітніші емоції – і сум, і ностальгію, і радість, і надію на краще. Дотепер зберігаю відчуття єдності людини зі силою рідної землі, величі гір і краси весняного пробудження природи.
За одну добу ми перенеслися із зими в Міжгір’ї, де милувалися засніженими вершинами, у весну в Хусті, де цвіли черешні, сакура, магнолії та тюльпанові дерева.
Коли їдеш у подорож – насолоджуєшся кожною миттю. Спостерігаєш за навколишнім світом, людьми, пейзажами, слухаєш розповіді екскурсовода про історичні факти, бувальщини і легенди, навіть анекдоти та жарти, і розумієш, що насправді нічого не відбувається випадково, кожна подія пов’язана з попередньою і наступною, а непередбачувані випадки, які трапляються в дорозі, лише урізноманітнюють поїздку, додають життєвого досвіду.
На Верецькому перевалі шлях нам перегородило велике дерево, що впало вночі. Поки місцеві мешканці відтягували його з дороги з допомогою коня, ми мали змогу фотографувати тендітні крокуси, що розквітли поміж сніговими острівцями.
Далі перед нами появилися величні гори, що розділяють Закарпаття і Галичину. Колишній кордон. Місця боїв за волю і незалежність досі не забуті людьми. В уяві постають події столітньої давнини, а тут вони здаються не такими далекими…
Коли ми спустилися у долину крутим серпантином і доїхали до Колочави, очі просто розбігались від різноманіття унікальних старовинних будівель, що потопали у морі квітучих крокусів! Музеї Колочави справили незабутнє враження. Тут можна посидіти в старовинній школі та корчмі, до всього доторкнутись руками, відчути дух старовинних речей, що їх збирають до музею небайдужі люди, почути розповідь про будителів, що невтомно працювали для просвіти рідного народу. А ввечері – запальні музики, пісні і легенди про завзятого опришка 20-х років минулого/ХХ століття Миколу Шугая, постать якого увійшла в народний фольклор Міжгірщини.
Наступного дня помандрували далі – у Нижній Бистрий. Тут є дивовижне чудо техніки – Теребле-Рікська гідроелектростанція, у залі якої вдалось буквально під ногами відчути величезну силу води, що перетворюється на енергію струму.
По дорозі на Хуст ми відвідали старовинні готичні церкви у Данилово-Крайниковому та Сокирниці. Їхній багатовіковий спокій навіює меланхолійний настрій.
Хуст – Столиця Карпатської України. Розпускається листя дерев, цвітуть перші весняні квіти під Замковою горою.
Час невпинно рухається. Кульмінація поїздки – Красне поле. Величний меморіал. Молимося за душі героїв, загиблих у нерівній борні. А в небі співає, наче живий струмок дзюркоче, жайворонок, як символ вічного життя, безсмертя душі…
І знову дорога. Перед нами хребет Боржава, ліси і звори з одного боку, родючі теплі долини з іншого.
Біля підніжжя гір розташоване село Лисичово, де є надзвичайно оригінальна водяна кузня “Гамора”. Молот у ній приводиться в рух водою зі струмка. Тут працюють сильні люди. На щастя, є ще ентузіасти, які зберігають досвід батьків.
По дорозі додому переглядали в автобусі фільм “Cрібна земля”. Тоді, під враженням всього побаченого і почутого впродовж цієї унікальної екскурсії, подумалось: це історія поколінь, яку їм необхідно було прожити; для нас це досвід, який нам необхідно здобути.
Наша рідна земля зберігає ще багато незвіданих таємниць, тому бажаю всім подорожувати, радіти життю, дивитись на світ широко відкритими очима і уважно слухати людей, які хочуть ділитися з нами любов’ю до рідної землі, своїми знаннями і досвідом.
Автор: Ольга Сторож
