Ми вже розповідали про те, хто ж такі бойки, звідки походить ця назва, де вони проживають та як сформувалась ця етнографічна група українців. Сьогодні ми хочемо поділитись з Вами також і тим, яким був побут бойків і яку культурну спадщину вони передали майбутнім поколінням
Ремесла
Традиційно бойки є землеробами. Щоб не виснажувати землю, до початку ХХ ст. на Бойківщині зберігалося двопільне землеробство. Ґрунти були поділені на царину і толоку (поле і пасовище), які щороку змінювали своє призначення.
Тваринництво у бойків мало відгодівельний характер, вони випасали в основному велику рогату худобу, особливо волів. Яловичина з Бойківщини за часів Австро-Угорщини користувалася попитом на ринках Західної Європи. Поширеним було також відгінне вівчарство.
Але багатства краю спонукали бойків опанувати нові ремесла і промисли.
На соляних джерелах в Дрогобичі, Долині, Болехові, Старій Солі бойки виробляли і транспортували сіль, на нафтових копальнях Борислава – добували нафту. Розвивалися також промисли, пов’язані з обробкою та транспортуванням деревини. Допоміжними заняттями було випалювання попелу, виробництво смоли, деревного вугілля.
Підприємливі бойки з Верхнього Синьовидного на Сколівщині до І світової війни продавали фрукти від Санкт-Петербурга до Італії, за що їх донині називають каштанами.
Архітектура
Бойківські садиби розміщені скупчено в долинах рік. Житло будувалося з дерева: на зруб переважно йшла ялиця, а на дошки – смерека. Фундаменти викладали з каменя, дах накривали китицями з житньої соломи. Стики на зрубах закладали мохом і обмазували глиною. Біля хати бойки збиралися на помостах (призьбах), а на галерейках у теплу пору виконували різні роботи.
Особливість житла бойків – довга хата. Житлове приміщення в ній розташоване під одним дахом з низкою господарських – коморою, стайнею, шопою, боїщем. В давнину бойківські хати були курними, тобто такими, в яких дим з печі виходив не в комин, а на хату, в стелі якої був спеціальний для цього отвір. Стеля і стіни в такій хаті були чорними, тому їх обшкрябували і мили теплою водою.
Для зберігання сіна бойки будували оборіг – конструкцію з 4-х високих стовпців та рухомого даху.
Бойківські церкви вважають візитівкою цього краю, вони є одними з найкращих світових шедеврів дерев’яної сакральної архітектури. Завдяки триверхим храмам зі ступінчатими наметами на дахах Бойківщина є заповідником найдавніших зразків церковної архітектури.
Багатоспадові бойківські храми органічно вписуються в місцевий ландшафт, гармонійно з ним зливаючись. Розташовані на природних підвищеннях, вони не домінують, а ніби продовжують їх, тулячись пірамідальними верхами до землі. Внутрішній простір бойківські майстри розкрили за допомогою виступів на даху. Впродовж століть цей тип церков було доведено до ідеальної гармонії. Багатоступінчаті намети роблять бойківські церкви подібними до буддійських пагод.
Саме з теренів Бойківщини походять найстаріші взірці галицького іконопису. Найдавніша ікона, виявлена в Галичині, – фрагмент із циклу Мерологій з церкви у с. Явора на Турківщині. Риси народної стилістики простежуються на бойківських іконах починаючи з ХVІ ст. Постави і лики святих на бойківських іконах нагадують риси місцевих типажів.
Тури, в яких можна дізнатись більше про бойків:
Дослідниця Бойківщини
Наталія Кляшторна
