Львів’янка Уляна Явна так захопилася давніми сорочками, що зібрала серйозну сімейну збірку й відкрила у місті магазин “Давній народний одяг”, що став своєрідною візиткою міста і must-visit для туристів. Розташований на вулиці Яна Жижки, 6, “Давній народний одяг” манить автентичним різнобарв’ям не лише одягу, а й намиста. Лише перед сорочками очі розбігаються.
“Я переконана, що у Львові тре зробити три речі:
– випити кави
– зайти до церкви
– купити/приміряти/подивитися/помацати усю ту нереальну та казкову красу, яку збирала багато років Ulyana Yavna у своїй крамниці “Давній народний одяг”. Бо це любов! З першого погляду. До кожної одежини!” – пише у соцмережі Наталка Щука. І з нею не посперечаєшся. Речі у магазині справді унікальні. І в кожної – своя історія.
Не менш унікальна й сама Уляна Явна – дівчина, яка підкорила кавказьку вершину Казбек, знає, як йти до мети, і має достатньо снаги, щоб врятувати давню українську вишивку.
Вона разом зі своєю мамою уже п’ятий рік хазяйнує у магазині “Давній народний одяг”. Про своє захоплення вишитими сорочками Уляна Явна пам’ятає з юності. Дівчина згадує, що все життя любила все старе. А улюбленим місцем в бабці був стрих. Звідти Уляна повитягувала усе, що намагалися спалити.
Тепер Уляна Явна дає друге життя одягу, що вцілів у селах Покуття, Поділля, Полісся…
З чого усе почалось
Давнім народним одягом Уляна Явна почала цікавитись відтоді, як вступила до скаутської організації “Пласт”. Саме на пластунах дівчина вперше побачила стару сорочку.
“Серед пластунів багато хто мав, одягав, особливо на вертепи. І то, мабуть, вперше, де я побачила щось таке чи на гаївках у Шевченківському гаю. То я говорю про підлітковий вік – 14-15 років. А у 18 років я вперше поїхала на фестиваль у с. Шешори і там я вперше купила стару сорочку, – згадує Уляна Явна. – То була сорочка зі Старих Кутів, вишита фіолетовими, коричневими, темно-зеленими нитками, з квіточками. І тоді це в мене такий шалений захват викликало! І я дуже хотіла борщівську сорочку, але тоді я не мала грошей, і я не знала, де її можна купити насправді. Потім я вже працювала у туризмі. Подруга моєї мами працювала в “Союзі українок” і попросила мене купити кілька старих сорочок. І ми купили спершу їй ці сорочки по-товариськи, а потім просили мене її знайомі, і нам було складно то робити так по-дружньому і ми почали щось на цьому заробляти. І власне, ця історія почалась з моєю мамою. Я пішла зі своєї роботи заради цього бізнесу і ми відкрили свій магазин. Це було у 2012 -2013 році”.
Бізнес для душі
У магазин “Давній народний одяг” заходять художники, викладачі мистецьких вишів та колекціонери. “Ми не розраховуємо на широке коло споживачів. До нас може зайти троє. Може й ніхто за день не зайти. Також нам інтернет допомагає,” – розповідає Уляна Явна. За її словами, крамниця не приносить якихось надзвичайних грошей, але з того можна жити. Зрештою, це бізнес для душі.
Скільки вдалось зібрати?
“Банально це починалося, але вилилося у серйозну сімейну збірку: народних строїв – 50, але речей є значно більше. Я вже зібрала усі сорочки, які могла зібрати. 10 борщівських!” – зізнається Уляна Явна.
Давній одяг часто потребує реставрації
“Зазвичай, речі потрапляють до нас далеко не в найкращому стані. Ми вже їх перемо, займаємося реставрацією. Тобто наша мета одяг у певній мірі зберегти. Його у селах могли б спалити, а так можуть заробити”, – пояснює власниця магазину “Давній народний одяг”.
Шляхи надходжень
“Ми не їздимо по селах. Шляхи дуже різні. Є кілька людей, які роблять це для нас. Деякі люди самі до нас привозять, але то лише 10%. Лише років десять в Україні активно цікавляться давнім одягом. До цього це робили одиниці. І давній одяг просто палили, викидали. Хтось зберігав, хто брав участь у самодіяльності. А коли за ці речі почали давати гроші, фактично ці речі були врятовані. Зараз йдуть такі палкі суперечки між нашими музейниками, які вважають, що їх взагалі не варто чіпати. Але поки би музеї до цього дійшли, того би не було, якби не інтерес громадськості. Крім того, якась частина досить непоганих речей є в приватних збірках у Львові завдяки хвилі інтересу до вишиванок у 80-х роках серед інтелігенції. І зараз чи хтось до того втратив інтерес, чи потребує грошей, і продає це на вторинному ринку”.
Де більше збереглось давнього одягу
“Чим віддаленіше село і чим воно було бідніше, тим довше виробляли самі цей одяг і більше його є. У той час, як багаті села швидше перейшли на фабричне полотно, а відтак, одяг.
Багато давнього одягу на Гуцульщині. Там його носять, тому й зносили, і – пояснює Уляна Явна, – тепер важко щось придбати в хорошому стані. Воно поплямлене, бо ним дійсно користувалися.
У найбільш популярних регіонах, таких як Гуцульщина, Буковина, Борщівщина вже майже нічого на продаж немає”, – каже Уляна Явна.
Хто купує давній одяг?
“Купують переважно жителі великих міст: Києва, Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Або ж діаспора. Це насправді дуже малий відсоток, але у літній період, коли в багатьох відпустки, у магазині можна побачити канадців, які приходять подивитися, купити”.
Ліпше в Канаді, ніж у ляді
“У Канаді , у США велика кількість давніх речей збереглася, і насправді це Слава Богу, бо нікому невідомо, можливо, тут почнеться велика повномасштабна війна. Це все буде знищено, а так десь частина збережеться, – розповідає Уляна Явна, і додає:
тут є ще одна течія критична – нічого не продавати за кордон. Це дурна ідея. Тобто у суцільно глобалізованому світі кидатись такими ідеями – це тільки видає твою містечковість.
Ми вже маємо досвід з донецькими музеями, які були розкиданими, розкраденими. Хтозна, що буде з нами. Тому краще, коли все не концентрується в одному місці, а має кілька локацій”.
Не кожна давня сорочка варта музею
“Треба перестати тішити себе ілюзіями, що кожна вишита сорочка – то шедевр. Так не є, – запевняє Уляна Явна. – Це була звичайна побутова річ. Звичайно, вона була гарно оздоблена. Але шедеврів серед давніх сорочок так само, як серед нашого одягу. Тобто ми ходимо у звичному одязі, лише щось там є дійсно дуже гарним. Його скільки? 2%.Так само з вишитими сорочками. Це просто пам’ятки побутові, історичні. Вони констатують факти, як жили наші попередники. Але аж ніяк не кожна давня сорочка має бути у музеї. Де той музей має набрати стільки площ і нащо їм того стільки? Тобто для чого 500 однотипних сорочок буденних. Тому я вважаю, що шедеври мають бути збережені в музеях, у приватних збірках, а решта хай має бути краще зношена, ніж спалена”.
Сучасний крій кращий за стару мішкуватість
Уляна Явна не є прихильницею реплікацій, тобто копій: ”Я думаю, що треба робити сучасні крої, переймати щось краще з того, що було зроблено, тому що нема змісту ходити у старих мішкуватих сорочках у 21 ст. Ми мусимо йти вперед. Ми не можемо “зависати” у 19 ст чи на поч. 20.”
Борщівську сорочку дозволити собі може не кожен
“Найбільше говорять про борщівську сорочку. Насправді не кожен може собі її дозволити. Тому що вона є дійсно дорога. Середня ціна – 12 тис. грн. Може бути дорожча. Сучасні репліки коштують не менше. Дійсно цікава обійдеться приблизно у 20 тис. грн., бо це фактично рік роботи. І якщо хороші матеріали брати, то вона менше коштувати не може ніяк. Ми, зазвичай, спонукаємо людей вишивати самим, – каже Уляна Явна. – Якщо хтось хоче розкішну сорочку, ми надаємо усі можливості: робіть заміри, фотографуйте собі і вишивайте на здоров’я”.
До речі, про фотографування. Уляна Явна нещодавно почала освоювати професію фотографа. Вона відвідує відповідні курси. А ще вдосконалює англійську й багато читає. Цього літа здолала п’ятикілометрову кавказьку вершину. Робила перші кроки в альпінізмі.
Вона постійно у пошуку і вдосконаленні. Така невгамовна Уляна. Дівчина, яка може здивувати і зачарувати.
Фото зі сторінок: www.facebook.com/ulyana.yavna , www.facebook.com/folkshirt/
