В циклі статей “Наша команда” ми хочемо познайомити Вас із нашими працівниками: спеціалістами, які люблять свою справу; людьми, без яких неможливо уявити роботу туристичного оператора “Відвідай”.
Гіди, екскурсоводи, менеджери з туризму – всі вони створюють і підтримують гарний настрій та комфорт в дорозі. Перший матеріал розповідає нам про Марічку Михайлюсь – найкращого працівника фірми у 2014 році та найкращого гіда у 2015-му!
Марічка весела й позитивна і, водночас, серйозна дівчина, яка відповідально ставиться до своєї роботи. Ми підготували інтерв’ю із Марічкою, в якому вона ділиться спогадами про рідне село, страусів на батьківському подвір’ї, студентські роки і найцікавіші враження з турів разом з «Відвідай».
Марічко, розкажіть, де Ви народилися, де виросли?
Народилася я в Магадані, але вже у два роки переїхала жити до села Вовків, що на Львівщині. Там минуло моє дитинство, і всі дитячі спогади в мене пов’язані саме з Вовковом. У Львові живу всього два роки.
Які спогади пов’язані у Вас з дитинством?
У мене було бурхливе дитинство. Я жила в такій сім’ї, де батько дуже любив збирати гриби, співати. Мама довгий час була за кордоном, а коли повернулась вирішила займатися бізнесом. Вона купила трьох страусів. Але з ними це все закінчилось трагічно. Один страус помер чи то від старості, чи ще від чогось. Другого з’їла чупакабра. А третій помер через тугу за першими двома. Тому з фермою у нас не вийшло. Але туристи в нас були частенько, навіть фото лишились.
З шести років першим моїм бізнесом були ягоди і гриби – збирала і продавала. У старших класах почала займалася громадською роботою, ми писали проекти, які фінансували іноземці. Так, до прикладу, ми звели у Вовкові автобусну зупинку, організовували культурні заходи, влаштовували комплексне прибирання територій.
Наскільки мені відомо, Ви займалися творчістю. Що саме Ви робили?
Я дізналася, що можна займатися виробами з полімерної глини. Після того я довгий час виготовляла з полімерної глини прикраси, статуетки і намагалася реалізовувати через соціальні мережі, хоча найчастіше це були подарунки для друзів і пізніше навіть для колег по роботі. Пам’ятаю, що на Миколая я подарувала «Відвідай» брелочки із зображенням нашої, тоді ще невеликої команди.
А ще я дуже люблю співати. Колись навіть співала в шкільному та церковному хорі.
Де Ви навчалися після закінчення школи?
Спочатку я хотіла вступати до медичного коледжу в Самборі. Але не склалось і я вирішила йти на історичний факультет в університет Франка, по сільському тестуванню поступила на «бюджет».
Як майбутній історик почав працювати у сфері туризму?
Навіть і не уявляла, що працюватиму в сфері туризму. Займалася прикрасами, підробітками. На другому курсі я познайомилась з директором туристичної компанії Ігорем Губілітом. У нас у Вовкові був музей, там відпочивали люди, які брали участь у програмі «Золоті роки», і я готувала їм їсти. Так я познайомилася з Ігорем і він запропонував мені спробувати працювати в туристичній фірмі. Це було влітку 2011 року .
Я паралельно вчилася, а після пар приходила до «Відвідай» і допомагала у дрібній роботі. Почала я з того, що поїхала просто як турист у «Сиро-Винний тур». Потім була потреба, щоб з Миколою Майданським їздив керівник групи, який би казав «Пане Миколо, стоп! Говорити не треба, йдемо далі». Так я і почала їздити керівником групи. Потім вже сама пробувала проводити екскурсії. На постійну роботу я перейшла рік тому, коли закінчила університет.
У «Відвідай» є бомбезний колектив, який сформувався протягом тих років, відколи ми працюємо. І взагалі ми намагаємося триматися купки. І це вже не просто колектив, це друзі, яким ти зателефонуєш серед ночі і вони тобі допоможуть. Лесик може подзвонити мені о 12 ночі і сказати «Марусько, ти мене мусиш вислухати, бо мені туристи в анкеті нуль поставили».
Чи правда, що Ви знайшли чоловіка в одному з турів?
То він мене знайшов) Він дійсно був нашим туристом. Цього року я вийшла за нього заміж. Робота в нас така, що з понеділка по п’ятницю ти сидиш в офісі, а на вихідних їдеш на Закарпаття і тебе нема вдома. Але чоловік до цього ставиться нормально, навіть переживає за мене, коли я втомлена повертаюсь з туру, то він передивляється анкети чи все було добре 🙂
Куди Ви їздите найчастіше?
Я дуже люблю Закарпаття. Їжджу по всьому Закарпаттю, починаючи із «Сиро-Винного туру» і закінчуючи турами, де нема доріг, де суто краєзнавчі об’єкти.
Я думаю, що для мене є великим досягненням є те, що я говорю закарпатським діалектом, маю друзів у Закарпатті. Йду по Ужгороду, і двоє-троє людей зі мною вітаються. Або заїжджаю до Мукачевого і там зустрічаю туристів, які раніше зі мною подорожували.
Які місця Закарпаття Вам подобаються найбільше?
На Закарпатті я найбільше люблю угорські села, у яких ми проживаємо, які нас приймають, як рідних. Я навіть жартую, що я їм бограч частіше, ніж вареники і борщ. Так як влітку я кожної суботи і неділі буваю там. Ти приїжджаєш, а то вже як твої батьки. Їхня гостинність і тримає мене із Закарпаттям пліч-о-пліч.
Четфалва – це моє улюблене село, бо там дуже добрі люди. Там до якої сім’ї не заходиш, то всі кажуть: «Моріко, як то файно, ви знов до нас завітали». І ти почуваєш себе, як удома.
Ще люблю Ужгород – просто піти по набережній Ужгорода, подивитися, як тече Уж. Карпати дуже люблю. Люблю їздити однією і тією самою дорогою. Один турист мене питав «Невже Вам цікаво?». А я йому казала, що щоразу їдуть інші люди, кожен раз нові пригоди та історії.
Які саме цікаві ситуації траплялися у Вас під час турів?
Була в мене маса різних ситуацій. Починаючи від серйозних, коли ламається автобус, тріскає колесо, напиваються і б’ються туристи, до позитивних і веселих, коли туристи танцюють та співають перед автобусом.
Найрезонансніша ситуація була в мене на травневих святах, коли мій турист, громадянин Росії, на кордоні України та Угорщини пішов з металошукачем шукати золото по Тисі і його затримали прикордонники. Вже й спасати його не дуже хотілося, але якось його відпустили.
Була ситуація коли одна панянка, в тих же угорських садибах, наїлась шестирічних шоколадних зайців, які прикрашали інтер’єр, чулась вона вкрай зле, але як виявилось не від зайців, а від випитого вина. Але на ранок все було добре.
Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з Марічкою, де вона розповідає про свій життєвий шлях разом з “Відвідай”
Як Ви ставитеся до своїх перемог і невдач в роботі?
Я дуже емоційна і відповідально ставлюся до роботи. Якщо в мене щось не виходить, то це ще не депресія, але емоційне переживання серйозне. У “Відвідай” я навчилась сприймати критику і працювати над собою, тому як до перемог так і невдач ставлюсь стримано.
Такі високі бали дозволяли Вам отримувати заохочення?
Кожного місяця у нас є номінація найкращий працівник місяця, а наприкінці року обирається найкращий працівник року. Я мала честь бути найкращим працівником 2014 року, отримала грамоту і премію. Ще після кожного туру у нас є опитування, де туристи оцінюють і самого гіда. Цього року в моїх анкетах тричі було все 10. Це і є найкраще заохочення до роботи.
