Один мій колега поділяє тури туроператора «Відвідай» на «попсові» і всі решта. «Попсові» – це Закарпаття і Кам’янець-Подільський, себто популярні туристичні маршрути ще за часів СРСР; і Львів, само собою. Решта – мало кому знані, тому надмірна увага туристів їм не загрожує. А дарма.
Центр і периферія існували завжди. Але на відміну від підросійської України, де всі російські уряди штучно обмежували розвиток передовсім не-столичних міст категоріями «не по чину», розвиток міст\сіл Галичини обумовлювали фактори наявности\відсутности інвестора, рівня культури локальних «еліт» та коефіцієнт ефективности органів місцевого самоврядування (магістратів передовсім). Тому Галичина, – край багатьох міст і містечок, не лише Львів. І незважаючи на те, що з того часу край пережив чимало карколомних потрясінь (сталінська «радянізація», хрущовський «волюнтаризм», постхрущовська «боротьба з волюнтаризм», януковичівська «оптимізація», «об’єднання громад» тощо), тут досі є ще на що подивитися.
Тож більшість оглянутих пам’яток позмагається своєю мистецькою вартістю навіть зі Львовом, а за умови відповідної реклами може бути записаною й на скрижалях світової культури.
Церква в селі Підберізці має пречудові і добре збережені модернові розписи Модеста Сосенка в неовізантійському стилі. Такого дива у Львові не побачиш.
Костел св. Миколая у давньому місті Вижняни (тепер це село) складається з двох частин – оригінальної готичної (рік фундації – 1400, одна з найдавніших святинь всієї України) і нової – 30-х років ХХ ст. Розписана в модерному стилі Станіславом Тейсаре (нащадком останнього капітана французьких королівських мушкетерів, який під час Великої французької революції 1789-1894рр. знайшов прихисток у Тернополи), проте, на жаль, розпис добре зберігся лише місцями.
Одна з найдовших львівських вулиць так і називається – Тракт Глинянський. Глиняни – давнє місто, перша велика зупинка торгових караванів на шляху зі Львова на Схід. Найбільше сподобалася елегантна споруда місцевого суду, також у стилі австрійського модерну, з меморіальною таблицею Левкові Лук’яненку, який працював тут адвокатом у 1959-1961рр.
А їжа у місцевому кафе – «першої свіжости» (згідно шкали Булгакова, так би мовити), смачна-пресмачна)).
Найбільшою родзинкою туру є, звісно, Унів – одна з найважливіших пам’яток Галичини взагалі, давня обитель монахів, популярне місце паломництва через віки. Комплекс монастиря знаходиться серед мальовничих пейзажів Гологір’я, відреставрований повністю. Серед іншого, звертає увагу на себе плита на честь першого українського кардинала Михайла Левицького, який чомусь не забажав мешкати в митрополичих палатах св. Юра у Львові, передав управління єпархії єпископам-суфраганам, а сам переїхав із «столиці» «на село». Влаштувався він тут непогано, про що свідчить пречудовий палац в класичному стилі (рідкому для наших теренів), збудований ним замість південного муру монастирського комплексу. Це той самий митрополит, який заборонив «Русалку Дністрову» М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького. Чому? На це можна отримати відповідь, дізнавшись, якою мовою написана епітафія на його надгробній плиті. 😉 Щоправда, фотографувати тут монахи не дозволяють.
Інша більш-менш відома родзинка туру – замок у Свіржі. Відомий завдяки радянському мюзиклу «Три мушкетери і д’Артаньян». Наприкінці 1970-х років тут повним ходом йшли реставраційні роботи з метою його адаптації до будинку відпочинку Спілки архітекторів України. Московська Олімпіада 1980р., розвал СРСР і хронічний брак фінансування в «нашу еру» перешкодили їх завершенню, тим не менше замок законсервований і зовні, оточений з трьох боків ставами, виглядає пречудово. Між іншим, останній його власник – генерал Бур-Комаровський, керівник Варшавського повстання 1944р.
Тур провадить Микола Майданський, фаховий географ Львівського національного університету ім. І.Франка. Пан Микола – ходяча енциклопедія локальної історії, працює без паперів, лишень відкриває й закриває файли в своїй голові, немов той комп’ютер).
Остання зупинка – в містечку Винники, де в місцевому музейчику можна оглянути не одну цікаву реліквію; окрасою експозиції є знайдений нещодавно в с. Підгородище скарб епохи фракійського гальштадту, передовсім – срібна жіноча корона.
Єдина ложка дьогтю – автобус не з усіма справними кріслами, одне з яких впиралося в мої коліна на бамбетлі, та ще й колисалося туди-сюди. Але пан Юрко, керівник групи, люб’язно помінявся зі мною місцями, відтак я пересів до переду, що до того ж дало мені можливість не пропустити жодного слова пана Майданського. За що панові Юркові – велика дяка.
Тур не потребує особливої фізичної підготовки, зовсім не обтяжує: вирушивши о 8.00, о 18.00 вже повернулися до готелю «Львів». Особливо рекомендується гурманам галицької локальної туристики, а також особам, які просто бажають змінити одноманітність трудового повсякдення, троха відпочити та розвіятись. Згідно персональної шкали Ігоря Чорновола, клієнта туроператора «Відвідай» з 2008 р., вартує 12 балів (по 12-бальній шкалі). Один з найкращих турів, їй-Богу.
Автор фото і тексту: Ігор Чорновол
канд. істор. наук, керівник Центру регіональної історії Галичини Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України
