У мальовничому передгір’ї Карпат, на березі стрімкого Черемошу причаїлось розлоге зелене селище Чортория. Від подібних буковинських сіл Чортория відрізняється не лише дивною назвою, чия етимологія походить від характерних для швидкої річкової течії вирів. Під біло-пінними хмарами квітучих садів тут ховається чимало цікавих пам’яток національної історії та культури. Найвидатніші з них – музей-садиба відомого українського актора та режисера Івана Миколайчука, пов’язане з його ім’ям лебедине озеро та камерно ліричний палац Манеску-Рутковського. Запрошуємо у подорож на буковинську землю, яка надихала багатьох митців своєю красою, поетичністю та неймовірною енергетикою. Тут, в оточеній споконвічними лісами, мрійливій Чорториї, куди щозими злітаються білі лебеді, вас чекає зустріч з її романтичним минулим.
Іван Миколайчук – оспівувач рідної землі
Неможливо уявити собі українське поетичне кіно 60-70 рр. минулого століття без знакової для національної культури постаті – уродженця Чорториї Івана Миколайчука, який не просто відтворював на екрані колоритні національні образи, а й втілював душу української землі. Природне існування в кадрі, далеке від штучної акторської гри, обумовлене потужним зв’язком Миколайчука з рідною землею. Видатний актор, режисер, сценарист, музикант народився у великій родині та з материнським молоком увібрав у себе силу національного духу та сакральну любов до українського зоряного неба, українських лісів, українського народу. Найвідомішими стрічками у творчому доробку майстра стали «Тіні забутих предків»,«Пропала грамота», «Сон»,«Білий птах з чорною ознакою», «ВавілонXX», в яких за спогадами колег, Миколайчук не грав, а жив.
Меморіальний музей Івана Миколайчука – родинне гніздо майстра
В музеї–садибі Івана Миколайчука, його родинній хаті, відновленій в 1991 р., відтворено побутовий інтер’єр часів дитинства митця. Саме тут, в хаті з біленою піччю та маминим верстатом, серед фотографій майстра, простих селянських меблів, тканих виробів матері, мальованого посуду на стінах та вишитих рушників можна відчути ту саму самобутню атмосферу формування українського генія. Серед найцінніших експонатів музею – дитяча колиска Миколайчука, подарована акторові сорочка Василя Стефаника, автопортрет Сергія Параджанова –режисера епічної стрічки «Тіні забутих предків». Особливе місце в хаті займають різьблений хрест, образи, родинна Біблія, свячене зілля – невід’ємні складові української духовності. Навколо садиби – посаджені Миколайчуком та його батьками дерева, що як і дивовижні чорторийські краєвиди,і споконвічні води Черемошу завжди надавали митцеві цілющої життєвої сили. Перед хатою, обнесеною традиційним штахетником, встановлене скульптурне погруддя Миколайчука, проте справжнім живим пам’ятником митцю можна вважати природне чорторийське диво – лебедине озеро.
Лебедине озеро
Ще молодому Миколайчуку ворожка передрекла смерть у 25 років. Проте життя його виявилось довшим, сповненим плідної праці та вірної любові. Його дружина Марічка з сумом згадує, що Іван відійшов у вічність саме через 25 років подружнього життя – ворожка все ж таки не помилилася…Митця не стало в 1987 році, і саме в цей рік на місцевих озерах з’явились лебеді, немов повернулась додому душа майстра. Більш приземлено пояснити виникнення орнітологічного заповіднику можна наявністю теплих озерних джерел, які дозволяють воді майже не замерзати взимку. Саме тому, велика популяція чарівних птахів оселяється в Чорториї на зимовий період, перетворюючи затишну водойму на місце паломництва туристів. Небайдужі відвідувачі заповіднику перед візитом до птахів запасаються пшеницею чи іншими крупами, або просто буханцем хліба, щоби підготувати шляхетних мешканців Іванового озера.
Палац Манеску-Рутковського
Цікава архітектурна пам’ятка – еклектичний палац Манеску-Рутковського, зведений за припущенням дослідників на початку XVIII століття, служить ще однією окрасою Чорториї. В оточенні чудового парку з каштановою алеєю та рідкісним тюльпановим деревом мовчазний свідок минулих часів пережив чимало власників. За легендою, першим з них був буковинський феодал Джурджуван, який програв маєток у карти. Могила одіозного картяра розміщена на подвір’ї палацу. Наступний власник, ім’я якого збереглося на скрижалях історії маєтку – пан Манеску, виявився справжнім благодійником, тому що в 1920-х рр. віддав маєток під сиротинець для дівчат зі збіднілих шляхетних родин. В якийсь час володарем маєтку був пан Рутковський – історія замовчує деталі його господарювання, проте в передвоєнних документах це прізвище фігурує. Червоні війська, прийшовши на Буковину в 1940 році кращого використання для палацу, ніж влаштувати в ньому стайню, не знайшли. Як і радянська влада, що встановилася в регіоні після війни та за цинічною традицією розмістила у витончених мурах психіатричну клініку. В цьому сумному статусі палац перебуває по сьогоднішній день, щоправда, оригінальний екстер’єр споруди зберігається в належному стані. Щодо інтер’єру, людська молва зберігає пам’ять про шляхетні каміни, ліпнину та настінний розпис, проте, всі ці панські «забаганки», на жаль, лишилися в минулому.
Цікаво, що:
- Романтична стрічка «Така пізня, така тепла осінь» Івана Миколайчука-режисера знімалася в Чорториї, як і фінал «Білого птаху з чорною ознакою», в якому в якості музикантів взяли участь мешканці психоневрологічного диспансеру;
- В рідному будинку Івана Миколайчука в 1920-х рр. діяла родинна хата-читальня;
- Спочатку лебедів на місцевих озерах було близько 20, сьогодні їхня популяція нараховує більше 150 птахів.
Ви маєте чудову нагоду відвідати чарівну Чорторию в рамках наших захоплюючих турів Буковиною: «Чернівці – український Париж», «На буковинський Ріо-де-Жанейро карнавал», а також «Новорічні Чернівці, Кам’янець і не лише».
