Село посеред Карпат дає життя одній з найбільших рік України, яка ділить його навпіл на Горішній і Долішній кінці. Тут збережені три дерев’яні храми, найстаріший з яких із 1680 року. Тут серце Бойківщини, мальовничі бескиди й ще молодий Дністер. Це Вовче – край не хижих вовків, а щирих людей.
Тут починається Дністер
Друга за величиною річка України, що впадає в Чорне море, бере свої витоки з маленького села на бойківській Турківщині. Власне, біля села Вовче маленький потічок витікає, розділяючи село на два береги, і згодом течією розпливається у могутній Дністер.
Він бере початок з джерела Старе Поле поблизу гори Розлуч на висоті 932 м. біля села Вовчого. Зараз витік Дністра – це пам’ятка природи, площа цього заповідника 54 гектари. Біля села також є інші джерела з чистою водою. А одну криницю, з якої начебто пив Іван Франко під час свого візиту у 1886 році, назвали Франковою. Вона розташована у нижній частині села, під старою липою.
Вовки у густому лісі
Назва села малює в уяві давні часи і відлюдні лісові місцевості в горах, повиті туманами, з яких вчувається виття вовків. Справді, дві легенди про походження назви згадують цих хижаків, яких багато водилося у горах. Але за іншою, третьою версією, назва бере свій початок від прізвища воєводи Вовчанського, сини якого були священиками.
Перша згадка про Вовче датується 1519 роком. То був запис про те, що король Зигмунд доручає Іллі зробити з безлюдної гірської місцевості заможне село. Ці привілеї робили Іллю солтисом або князем. Згодом король дозволив розширити дворище села для двох церков, священики яких отримали парафію.
На гербі села зображений вовк, Дністер, який звідси починає свою мандрівку, а зелений колір з ялинковим орнаментом символізує багаті хвойні ліси.
Найстаріша, долішня, церква села
У Вовчому зберігся унікальний дерев’яний храм ще з ХVII століття. Церква Введення Пресвятої Богородиці – пам’ятка архітектури національного значення. Її збудував у 1680 році дрогобицький майстер Григорій, ймовірно, на місці попередниці, бо всередині є вівтар із хрестом з надписом 1639 рік.
Церква бойківського типу, тризрубна, триверха. Над входом зберігся напис «Найбільшому українському поетови Тарасови Шевченкови в столітні роковини уродин 1814-1914».
В радянські часи тут була бібліотека, зараз храм використовує греко-католицька громада.
Дерев’яна готика
Дерев’яна неоготична каплиця Св. апостолів Петра і Павла – спадок німецьких колоністів. Ще в часи Австрійської імперії до Вовчого приїхали німці, у кінці XVIII століття вони збудували свій костел. Однак зараз у селі зберігся інший храм – початку ХХ століття. Польськомовні німецькі католики (шваби, як їх називали) профінансували спорудження цього храму у 1900 році.
Однак вже в часи Першої світової костел зазнав руйнувань: його простріряли кулями, дзвони зняли і переплавили, а розписи всередині затерли. Навіть зовнішні шпиль і хрест знесли. У радянські часи костел використовували для господарських потреб, тут діяв музей атеїзму.
Фахівці зараховують каплицю до 11 досі існуючих дерев’яних костелів Львівщини першої половини ХХ століття, однак він не має статусу пам’ятки архітектури. Зараз там моляться греко-католики, церква носить назву Миколая Чарнецького.
Горішня церква
Ще одна дерев’яна церква збудована в Горішньому кінці села у 1890 році на місці згореної попередниці.
Церква Святого Дмитрія також тризрубна будівля бойківського типу на мурованому фундаменті. Сучасники помалювали стіни фарбою, а покрівлю оббили бляхою.
В радянські часи була закрита, з 1989 року в користуванні громади УПЦ КП.
Історія боротьби
Бойки завжди були сміливими та честолюбними, відтак ці краї завжди давали мужніх борців проти гніту і несправедливості.
Є свідчення, що у 1744 році в селі перебував Олекса Довбуш, який серед місцевих селян обрав собі побратимів, зокрема Шиясоханя та Цеканя. Поруч були місця його схову і навіть, подейкують, скарбів.
У часи Першої світової мешканці села активно вступали в Українську галицьку армію. У 1918 році там містився курінь Самбірської бригади УГА.
Боротьба тривала далі і вже у 1932 році у Вовчому був організований осередок ОУН, в роки війни він був досить міцний. Боївка Дмитра Пухира (Орла) налічувала 16 хлопців. А вовчанин Андрій Ференц був господарським керівником Турківського районного проводу ОУН.
Криївку в урочищі Завалина енкаведисти підірвали газом у Святвечір 1948 року. П’ятеро бійців загинули. Зараз там встановлений пам’ятний знак загиблим.
Ще одна криївка, між селами Вовче та Шандровець, проіснувала найдовше. Її вояків розбили у 1953 році, тоді загинули 20 осіб.
Серце Бойківщини
Бойки населяли карпатські гори вже з давніх давен. Постійне заселення території верхів’їв Дністра і Сяну, осілість населення віддавна є особливістю цих місцин, які вважають центром Бойківщини. Тут люди мешкають з діда-прадіда, передаючи традиції і культуру у спадок поколінням.
У райцентрі Турці, що за 12 км від Вовчого, бойківська спільнота зі всього світу кожні п’ять років організовує Всесвітній конгрес бойків – Бойківські Фестини. А в самому Вовчому влаштовують екологічний фестиваль «День Дністра». В його межах проводять змагання із збору білих грибів, велопробіг та змагання позашляховиків і квадроциклів.
Біля Вовчого розташований регіональний ландшафтний парк «Надсянський», з іншого боку – відоме своїми туристичними базами відпочинку село Розлуч (і ще одним дерев’яним костелом). Тут, посеред чудової природи з красивими краєвидами, лісами і горами, поміж витоку ріки і безлічі джерел, відпочивається найкраще.
Також до Вашої уваги народний бойківський танець сторцак.
