Ми продовжуємо цикл статей «Наша команда» і цього разу вирішили розповісти про гіда-екскурсовода Любомира Воробія. Пан Любомир ̶ багатогранна особистість з цікавим минулим і принциповою патріотичною позицією. Попри економічну освіту, він є автором цілої низки краєзнавчих статей і займається дослідницькою роботою дотепер. За його зовнішньою строгістю маскується добродушність і готовність до цікавих і навіть екстремальних пригод. Тож знайомимося ближче.
Про дитинство, книжки та оповіді діда Івана
Я народився в селі Загір’я Рогатинського району, в селянській сім’ї. Мій дід Іван, хоча й називав себе «анальфабетом», та все ж був добрим оповідачем, знав багато пісень і казок. Він, можливо, і прищепив мені зацікавлення історією своїми розповідями про козаків і татарів, про події двох світових воєн.
Мої перші мандрівки поза межі села також пов’язані з дідом Іваном. Він садив мене на воза запряженого кіньми і так я освоював географію рідних місць. А ще в мене був патологічний потяг до книжок. Досі зберігаю свої перші книжечки та іноді оживляю в пам’яті розкішні дитячі емоції від своєї бібліотечки.
«Принади» комуністичного раю пізнав з юності
Мій батько Іван розумів необхідність доброї освіти для сина. Тож після закінчення восьмирічки, віддав мене на навчання в Рогатинську СШ №1. Улюбленими моїми предметами були історія та географія. Я брав участь у районних олімпіадах з історії, в класі щотижня проводив політінформацію за матеріалами радянської преси. Під впливом батька швидко зрозумів брехливість та антиукраїнську спрямованість комуністичного режиму. Я відкрито висловлював своє ставлення до тодішньої влади. Розплатою стало виключення зі школи, а потім – знищене здоров’я під час служби у війську. «Принади» комуністичного раю відчув безпосередньо на собі з 17-ти років…
Між економікою та історією
Моя мрія стати істориком була нездійсненною, адже історія була наукою компартійною, а до партії я мав відразу. Ніколи не робив кар’єру шляхом колабораціонізму та пристосуванства. Здобув економічну освіту у Львівському університеті ім. І.Франка, працював на керівних посадах у машинобудівній промисловості, а вільний від роботи час проводив в архіві та бібліотеці. Мріяв написати дослідження з історії рідних місць. У перші роки після університету, при підтримці світлої пам’яті професора Ореста Мацюка, я зібрав велику кількість архівного матеріалу. Ці заготовки використав при написанні низки краєзнавчих статей та великої монографії з історії рідного села. Продовжую займатися самоосвітою дотепер.
Від токаря і сторожа до директора підприємства
Професій у мене було багато, тож годі й перелічити усі. Починав токарем, а в студентські роки працював вантажником, сторожем, провідником вагона, муляром, штукатуром, заточником ножів. Після завершення навчання в університеті працював на заводі «Автонавантажувач» економістом, начальником відділу, директором з економіки і фінансів, начальником управління, директором дочірнього підприємства… Остання посада – головний бухгалтер і директор «Галицького автозаводу», однак це вже було на стадії ліквідації підприємства.
Легенди російською, намети і дегустація вин за 85 коп…
Пригадую свою першу туристичну мандрівку в Карпати. Це була поїздка робітничої молоді на Закарпаття 5-6 липня 1975 р., ще до навчання в університеті. Пам’ятаю, як після привітання екскурсовод запитала нас якою мовою вести екскурсію і весь автобус хором відповів: «українською!». Однак легенди вона розповідала російською, бо так їх завчила напам’ять. Пояснила, що немає значення якою мовою розмовляти, адже російську всі і так знають, а українська є зайвою і скоро зникне…
Тоді я вперше побачив Карпати. Хлопці всю дорогу різалися в карти, а я прилип носом до вікна. Аж дух перехоплювало від побачених красот. Мали на двох з товаришем лише 5 карбованців. Підгодовували нас дівчата, які були більш запасливі. Купалися в Латориці на пляжі в Мукачеві. На замок Паланок нас не водили. Ночували в наметах десь на Синяку, а наступного дня поїхали в Ужгород, оглядали замок. Найбільше сподобалась дегустація п’яти сортів вина в королівських винних підвалах, яка коштувала 85 копійок. Вийшли з королівських винних підвалів у доброму гуморі, все навколо здавалося таким прекрасним. Це, зрештою, відповідало дійсності. Перші враження від Ужгорода були чудовими.
Драйвовий професор-пенсіонер і бажання побачити світ
Вперше я задумався про фах екскурсовода під час поїздки до Угорщини 1990 року на модні в той час курси менеджерів для керівного персоналу. Нас супроводжував професор будапештського університету, який був пенсіонером, але мав невичерпну енергію, гумор, респект та любов до людей. З ним було цікаво і весело. Тоді я і вибрав собі майбутнє заняття після виходу на пенсію. Але до цього було ще далеко. Потрібно було працювати на заводі «Автонавантажувач». До Львова я повернувся сповнений новаторських ідей і взявся за їх втілення.
Через 15 років поїхав до Будапешта на святкування Нового 2006 року. Керівник туристичної групи був неорганізований, нічого не розповідав. Через нього ми прибули до Будапешта не зранку, а лише під вечір 30 грудня. Керівник порадив лягти спати, а екскурсію перенесли на наступний день. Я не міг з цим змиритися, організував кількох туристів і повів їх оглядати нічне місто, засипане снігом. То були розкішні хвилини, коли з висоти мурів Будайської королівської резиденції ми милувалися мостами через Дунай, новорічною ілюмінацією прекрасної угорської столиці та розпивали з горла пляшку закарпатського коньяку. Наступного дня я проявив ініціативу, сам керував групою, розповідав про Будапешт, Егер, термальні купелі, історію мадярів. Тут навики начальника стали мені у пригоді. Власне після цієї поїздки я й вирішив зайнятися туризмом, хоча до пенсії було ще далеко. Хотів бачити світ, це було головною мотивацією.
Мрії, навіть найавантюрніші, здійснюються!
У квітні 2007 року я побачив вікно-вітрину туроператора «Міст-Тур». З усіх напрямів уподобав собі «Магічний Краків». Далі зайшов до директора фірми Євгена Мазуркевича і запропонував свої послуги із супроводу туристичних груп до Кракова. Це була авантюра, але вона вдалася. Директор запропонував мені поїхати безкоштовно на травневі вихідні, подивитися на роботу керівника групи, а вже наступного тижня повезти групу самостійно. За це Вам, Євгене Йосиповичу, завжди буду вдячний.
В магічному Кракові було магічно, романтично і прекрасно. Та не для всіх. Автобус довго тримали на кордоні і на голову нещасного керівника групи посипались магічні слова, адже більшість туристів у запасі виразів дефіциту не мали. І це буде адресовано колись мені?! Ні, краще я буду мандрувати звичайним туристом.
По приїзді до Львова мені повідомили «радісну» новину про те, що моя мрія збулася і в наступні вихідні я їду з групою до Кракова самостійно. Злякався, хотів відмовитись, але здорові амбіції переважили. Перша самостійна поїздка на диво пройшла гладко і це надихнуло мене на подальші авантюри. Я поїхав у малознайомі для мене міста, такі як Гданськ, Гдиня, Сопот, Мальборк, Варшава. Якось взяв високу планку – поїздку до Будапешта і Відня від турфірми «Бумеранг» з водіями, які ніколи раніше там не були і дороги не знали. Я теж у Відні не був, тому на кілька днів сів за путівники, карти і вже наперед візуально орієнтувався в незнайомому мегаполісі. Впорався з непростою поїздкою, люди дякували мені. Мій товариш послухав мою розмову з адміністратором готелю і прийшов до висновку, що я вже міг би працювати в Америці, адже моя англійська не набагато гірша від тої, якою володіють мексиканці, які прибирають вулиці в Чикаго.
Без Закарпаття та «Відвідай» вже не уявляю свого життя
В закордонні тури я супроводжував групи близько 25 разів. Це була добра школа, я бачив роботу польських, угорських, австрійських, чорногорських екскурсоводів, отримав досвід спілкування з людьми. Після того, як кількість туристичних поїздок за кордон зменшилася, я закінчив курси екскурсоводів по Львову у фірмі «Мандри-Плюс». У 2011 році Андрій Шевців доручив мені провести екскурсію від туроператора «Відвідай», потім було ще кілька замовлень. Довго Андрій переконував мене поїхати на Закарпаття. Тепер без Закарпаття не уявляю свого життя.
Туроператор «Відвідай» імпонує мені своїми 7-мома принципами роботи: професійність, патріотизм, ексклюзивність, благодійність, толерантність, турбота про збереження пам’яток культури, відкритість до співпраці. Відповідно до цього відбувається формування команди. Кожен наш працівник – яскрава особистість. Сприяють цьому також курси по різних напрямах поїздок, які веде улюбленець всієї туристичної України Микола Майданський. За результатами екзаменаційних тестів найкращим слухачам курсів пропонують роботу у фірмі. Для кращого згуртування колективу однодумців минулоріч провели сплав по Стрию, сходження на гору Пікуй, здійснили інші цікаві мандрівки. Разом працюємо, разом відпочиваємо та розважаємось, разом і боремось. Болючою втратою для нас була загибель на Майдані нашого прекрасного товариша Богдана Сольчаника.
Секрет вдалої подорожі: справна техніка і любов до роботи, яку виконуєш
Найбільші негаразди – це несправнісь автобуса. З людьми простіше, якщо любиш людей і налаштований до них доброзичливо. Люди оплачують вартість туру і за це мають право вимагати належних умов проїзду, відпочинку і поваги до себе. В дорозі подаю інформацію з географії, біології, етнографії, фольклору, музики, релігії історії тих територій і об’єктів, які ми відвідуємо. Все це потрібно подавати трохи з гумором, дозовано, щоб не втомлювати людей. Великим помічником є справна апаратура в автобусі, вдало підібраний музичний супровід. А головне – треба самому любити і знати те, що показуєш, передавати власні емоції людям. Туристи і так бачать, що сонце яскраве, гори зелені, річка срібляста, але це треба ще й емоційно підкреслити.
Нереально бути хорошим для всіх
Трапляються туристи, яким не подобаються мої погляди, моя проукраїнська патріотична позиція. Це нормально, в кожного свої переконання. Але більшість туристів є патріотами і підтримують таку позицію.
Бувають і такі туристи, яким у поїздці не подобається все. На щастя, таких є одиниці. В кожному випадку намагаюся поговорити з людиною, зрозуміти причину її невдоволення і, по можливості, усунути її.
І в печерах, і на лижах, і всюди
Різницю у віці з молодим колективом «Відвідай» я не відчуваю. Якось розглядав наші фото з корпоративної забави у війну, яку ми проводили в лісі у Брюховичах 19 серпня 2013 р., ще до війни справжньої. Подумав, що всі вони молодші від моєї доньки… Але потім подумав і про те, що я бігав по лісі і «воював» з ними на рівних. А ще я видерся на Пікуй в числі перших, недавно вперше став на гірські лижі в Буковелі і тепер вправно катаюся. Подолав також пішохідний маршрут Боржавою з Воловця через Темнатник, Великий Верх до Пилипця. Кілька годин повзав з туристами по жахливих тунелях печери Млинки на Тернопіллі. Мрію стрибнути з парашутом. В усякому разі, я маю активну життєву позицію і дивлюся на життя з добродушною посмішкою. Дякую Богу за кожен прожитий день і ще маю багато грандіозних планів!
Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з паном Любомиром до 10-го ювілею фірми “Відвідай”
Влітку 2016 року мені пощастило увійти до складу туристичної групи, гідом якої був Любомир Воробій. Протягом восьми тижнів ” Карпатской кругосветки” завдяки цій талановитій , закоханій у свою справу людині ми отримали не лише моральне та естетичне задоволення, але й великий обсяг інформації з історії цієї місцевості, географії, епосу,тощо.
Хочу сказати слова щирої вдячності людині, яка є патріотом своєї Батьківщини і майстром своєї справи! Дякую, Любомире!
Доброго дня, п. Лариса!
Щиро дякуємо Вам за відгук!
Ми радіємо, що Вам сподобався наш тур, гід та водій!
Будемо раді мандрувати з Вами знову!