Як часто ми ідимо в далекі світи, щоб побачити і знайти щось виняткове. І забуваємо, що щось неймовірне може бути як кажуть “під боком”. Ось ми з сином і вирішили, що Львівщина заслуговує на нашу увагу і поїхали в тур “До тисячі святих”. Направду це була цікава подорож – Меденичі, Трускавець, Борислав і Дрогобич. Ця подорож відбулася на самого Дмитра неймовірно теплого дня. Служба Божа зібрала біля храму в Бориславі багато люду і я сиділа на подвір’ї і тішалася сонячному промінню. Службу було чути далеко і здавалося, що це найкращій день життя. Під закінчення о. Роман “знайомив” бажаючих зі святими, представленими в храмі. І тут чітко пролунала його відповідь на чиєсь питання: “Ну чого боятися? Перехреститися і вперед. Не бійтися відкривати в собі щось нове” І тут ще голосніше “Ви самі в собі боїтеся скарби відкрити, самі собі кордони внутрішні поставили”.
Наприкінці подорожі ми відвідали в Дрогобичі храм святого Юрія. Якєсь дивне відчуття було там, ніби як живий і не живий. А які розписи! А образ Марії Сніжної!… Думала, що ця традиція більш західна, а тут справжня православна ікона Марії. І так дивиться на мене!
Ми верталися вже зовсім пізно та якісь не змучені, А… щасливі. Пройшло ще кілька днів і мені захотілося записати враження від подорожі. Я сиділа над аркушем біленького паперу, а переді мною лежала книжечка з історії храму . І ікона в ній. І чомусь пригадалися слова отця Романа, що ми самі не хочемо відкривати внутрішніх кордонів. І я написала….
Я додаю той текст. Та саме неймовірне, що я нічого і ніколи не писала нічого подібного. Просто на якусь мить втратила свої кордони. Просто розширила. Головне – почати. І мій початок був… з подорожі. Іноді варто розширити власні межі географічні. Так що – вперед. І найголовніше – не боятися! Ось така історія…
На храм святого Юрія міста Дрогобич і образ Марії Сніжної
Той давній храм на окраїні міста
Зліплений з дощок – дивного тіста.
Старі ікони – як очі долі
Бачили люд свій в горі – неволі.
Позапливали сльозами-росою,
Кличуть до Бога іти за собою.
Мовчки поглянуть на мене і тебе
Старі ікони, що зійшли з неба.
Тихо дивилась на мене Марія.
Так, щоби збулася її надія
Нам віддавала сина – дитину,
На злії руки, злую годину.
Знала усе це, та не боялась,
І на землі серед люду з’являлась:
“Людоньки добрі! Бога любіте!
І до старого храму ходіте!
Бо як забудете Бога-Месію,
То і не буде в житті надії…”
Клякну в коліна я перед Богом.
Хай буде легкою наша дорога!
Знаю, що тяжко, та буду ходити,
Буду ходити та говорити:
“Ой люде-люде! Мій ти народе!
З батька до сина і в роди роди
Віру давнішню в Святого Бога
Ви зберігайте, та легкою дорога
Буде у неньки, у України…
Тільки би були всі ми єдині…
Тільки постали брат та за брата,
Буде Україна красива- багата!”
До церкви старої люди прибудуть,
Богу за ласки дякувать будуть.
Свята Марія Ісуса приймала,
Людям, у світ, все, що мала віддала.
Стара ікона плакала рано
І окропила сльозами рани.
З ран тих постали нові покоління,
Та не забули слова моління:
“О Діво юно, Мати Святая!
Про нас не забудь, Маріє, благаєм!
Голову схилим до Тебе в храмі,
Тільки була би Ти весь час із нами”…
В старій церковці свічку поставлю,
За все те, що маю, Бога прославлю.
Маю не мало, а кажуть бідна,
Маю я маму та мову рідну.
Маю я сина і трохи неба.<
Маю я те, що для щастя і треба.
Лише не маю я все спокою
Та і не бачу я кінця бою…
Встану я рано та буду молити,
За мир в людських душах Бога просити:
“Боже наш, Боже! Небо святеє!
Немаєм спокою- надіємсь на теє…
Страшно , нам, Боже, за мир воювати..
Та вже не страшно за волю вмирати….”
Стара ікона від сліз потемніла,
Бо перед нею мати просила
Щастя дитині , стокій і долю
І розірвати пута неволі…
Давно то було як мати та жила
І до старої церкви ходила…
В храмі у тому не служаться служби,
А серед люду не маємо дружби…
Автор: Юлія Жмінковська
Коли Душа говорить, то їй все одно , чи її ще хтось чує. вона говорить вірщами, сльозами, радісною посмішкою. Вона молиться і розмовляє саме з вами. Бережіть це спілкування. Перші кроки бувають різні. Головне , що вони є.
Розширюючи кордони, раджу не забувати про граматику і пунктуацію ))) Загальну грамотність ніхто не відміняв, навіть у таких духовних розповідях )))