Ірина Климко – це людина-усмішка. Вона не любить сумувати і завжди знайде чим зайнятися. Вона цілеспрямована та багатогранна, мрійлива та оптимістична. Ірина прагне мандрів, вражень і спілкування. Це саме те, що є у туризмі. Тому про гіда-екскурсовода Ірину Климко можна з впевненістю сказати, що людина на своєму місці.
Перелік її здобутків чималий – грала на гітарі, виконувала ролі у виставах, видавала газету, вела новини у прямому ефірі, і при цьому вільно спілкується англійською. Останнє серед здобутків має пояснення. Ірина Климко вивчала англійську в Ужгородському національному університеті. Це й визначило її подальшу долю на чверть століття. Розповідає Ірина Климко.
– Я працювала у школі 25 років, але мріяла про подорожі. І от одного дня до школи прийшов голова селищної ради (я живу у Добротворі), який попросив мене бути перекладачем для однієї групи з Південної Африки. Ми мали цікаві екскурсії по Львову та Львівщині, а ввечері бенкети з танцями та співами. Група була дуже цікава – переможці конкурсу “Молоді таланти ПАР”.
Це мені так сподобалося, що я вже собі почала мріяти, як то мені перейти зі школи у туризм. А далі курси гідів-перекладачів при Львівській асоціації розвитку туризму (велике дякую Галині Миколаївній Задоровській).
У нас були двічі на тиждень заняття, а кожної суботи – екскурсії по Львову. Я для себе відкрила Львів! Тай загалом курси, які тривали півроку, для мене багато чого дали: ми здавали екзамени, проводили екскурсії. І це був фактично старт.
Після цього, звичайно, потрібно було шукати роботу. До душі припав маленький офіс №7 у готелі “Львів”, бо там мене зустріли із посмішками Христина, Марічка, Андрій.. Запропонували написати резюме. Запросили на співбесіду, після якої зателефонував Ігор Губіліт: ”Пані Ірино, ми матимемо велику честь працювати з Вами”. Він дав мені можливість вибрати тур, який мені подобається і я поїхала в омріяний “Кам’янець-Подільський круїз”.
Першим моїм вчителем був Богдан Сольчаник (Герой України, загинув від кулі снайпера на Майдані 20 лютого 2014 року). Від нього я отримала перший урок по роботі з туристами в двохденному турі. Він давав багато порад. Він мені порекомендував багато літератури і карт, які просто необхідні в турах.. Настільки він був уважний, спокійний, толерантний… Я не можу забути цього туру і тієї людини. Мені дуже прикро, що його нема поруч з нами…
Після “Кам’янець-Подільського круїзу” я мала можливість побувати в різних турах з іншими нашими гідами, після чого мені Ігор Губіліт сказав: “У Вас джентельменський набір. Тепер Ви їдете самі”. І майже півроку я була керівником групи в турах з Миколою Майданським. Паралельно навчалась на курсах по Закарпаттю.
А першим моїм самостійним туром був тур у Борислав, Дрогобич, Трускавець. З того часу у працюю сама у різних напрямках. Наша компанія щороку проводить набір на курси по різних туристичних напрямках. Мені приваблює можливість побувати в різних куточках України. Наша країна така чудова. І добре, що ми постійно щось нове відкриваємо! У компанії “Відвідай” я проходила курси з різних напрямків – Закарпаття, Гуцульщина, Поділля… Ми постійно розвиваємося, шукаємо нові цікаві місця.. Це мені дуже подобається.
Мрія про те, щоб бути гідом, зародилася в автобусі. Я їхала з мамою на навчання в Ужгород, коли вступала до Ужгородського національного університету на факультет романо-германської філології (то теж була моя мрія).
А сиділа я спереду автобуса поруч з водієм і думала: “Якби-то їхати, і розказувати людям, яка краса!” А Закарпаття дуже гарне: велика кількість квітів, квітучих кущів і дерев, багато художників з мольбертами, усміхнені люди, весела атмосфера! А яке там добре вино!
– А тим не менше, пропрацювали 25 років у школі. Не жалієте?
– Ні, не жалію. Два роки після закінчення університету працювала в селі Річки Жовківського району вчителем англійської мови. І там теж не сумувала. Бо в тому селі був чоловік, який закінчив режисуру в Києві, і він запропонував поставити якусь п’єсу, Так я постала у ролі Горпини з п’єси Марка Кропивницького “Пошились у дурні”. Кожен день репетиції. Цікаво було! Ми виступали на сценах в сільських клубах.
Я повернулась в рідну школу в Добротвір. Будучи координатором для волонтерів з американського Корпусу Миру брала участь у розробці і проведенні різноманітних проектів. Зокрема, організували клуб журналістики. Ми випускали газету, я писала статті. Ми брали участь у різних семінарах. До Дня Землі прибирали і садили дерева. Далі участь в проекті “Активні вчителі, активні школи, активне громадянське суспільство”, у якому я навіть здобула перемогу і у винагороду отримала поїздку в Польщу. Там познайомилася з такими ж активними вчителями з різних куточків України.
Девіз життя
– Пам’ятаю слова з пісні “хто веселий – той сміється, хто хоче – той доб’ється, хто шукає – той завжди знайде!”. Ці слова – це мій девіз по життю.
– З ким у турах цікавіше працювати: з дітьми чи дорослими?
– Цікаво мені з різними туристами. Відчуваю велику відповідальність, бо часто в турах люди змінюють свій погляд на Західну Україну. Важливо подавати правдиву інформацію.
– Куди Ви їздили, крім України, Польщі?
– Я ще була у Німеччині, Бельгії. Моя подруга, яка живе у Бонні, подарувала мені тур у Брюгге. Дуже гарне містечко. Його ще називають Північна Венеція.
– Де би хотіли ще побувати?
– По-перше, хочу побувати в багатьох куточках України. По-друге, відвідати країни у складі яких ми перебували за різні періоди історії – Австрія та Угорщина. По-третє, країни, де мене запрошують друзі – Південна Африка, Канада та США.
– У компанії “Відвідай” які тури вам подобаються?
– Я люблю тури на 7 днів. Ми всі як одна сім’я за тиждень. Забави з танцями і співами згуртовують людей.Є в мене навіть тури на 10-12 днів. Ми їх називаємо “Канікули на колесах” Це коли приїжджають дітки з Харкова – школярі, 5-6-7 класів. Ми за 3 роки з ними побували у Закарпатті, Гуцульщині, Поділлі. То такий симбіоз цікавої інформації і відпочинку: це і водоспади, і термальні басейни, і музеї. Кожен раз щось нове. До речі, скоро теж передбачається така мандрівка. Цього разу Карпатами. Треба сказати, що та група школярів – то моя улюблена група, з якою я під час туру відпочиваю. Уже 3 роки. За той час дітки стали, як рідні.
– А як ви ставитеся до анкетування, яке проводиться в кінці кожного туру, і того оцінювання? Якщо вам ставлять погані оцінки, ви переживаєте?
– Звичайно, анкетування – це дуже важливо для нас. Після того оцінювання аналізую, що було не так. Під час туру стараюся бути уважною до всіх, до кожного підійти. Бо ж люди бувають з різним настроєм, а як вони їдуть на відпочинок, то й настрій має бути відповідний! Тому дуже важливо туристів згуртувати.
– Вам це, мабуть неважко, бо у Вас багато талантів… Ви грали на гітарі, грали у виставі, випускали газету…
– І ще одне. Коли я навчалася в університеті, пам’ятаю, як до мене підійшли на перерві, і запитали, чи не хочу я бути ведучою на телебаченні? І я вела університетські новини у прямому ефірі.
– Який для Вас ідеальний турист?
– Мені подобається, коли є у турі закохані пари. Кілька тижнів тому у нас в турі на озері Сеневир освідчувався хлопчина коханій дівчині. Це розумієте, аж до сліз проймає… Дуже добре, коли люди свої почуття виражають на лоні природи. Вони цього ніколи не забудуть. Та й створюють приємну атмосферу та гарний настрій цілій групі туристів.
– А були у вас якісь негативні трафунки?
– Не подобається, коли люди запізнюються. Але якщо вони з дитиною, а телефон у них недоступний? Буває, беру таксі, їх забираю. Такі неприємні випадки бувають дуже рідко. Але бувають.
– А як ви розслабляєтесь після напруги тривалого туру – то всіх позбирати, то розселити, то вгодити?
– Я люблю закарпатське вино (сміється). Після кожного туру вдома ми збираємось в колі родини і обговорюємо всі деталі за келихом вина.
Мені дуже важлива підтримка рідних, їх поради. Чоловік часто мене супроводжує в турах в компаніях з нашими друзями. А найкращим подарунком для своїх рідних і друзів я обираю один з наших турів. Наприклад, подарунком на одруження наших дітей ми обрали подарункові сертифікати на тури від нашої компанії. І всім рекомендую.
І ще я дуже люблю читати. Це хобі ще із студентських років. Бібліотека університету знаходилась в дуже розкішній бароковій споруді, яка колись належала ордену єзуїтів. Я там бувала майже кожного дня. Окрім програмної літератури, читала різні твори. Якщо мені якийсь автор сподобався, перечитувала всі його твори, які були у бібліотеці. Бібліотекарі мене добре знали. І якщо книжка була в єдиному екземплярі, довіряли, знали, що я наступного дня принесу. Я звісно приносила. Тому в мене ночі проходили у читанні. Любов до книг залишилась до сьогодні. Тільки тепер я читаю більше краєзнавчої літератури. А телевізор не люблю.
– А вдома є телевізор?
– Вдома – є. Бо чоловік любить дивитись новини і футбол.
– Є у вас улюблена пам’ятка архітектури чи щось таке, від чого дух захоплює?
– Стосовно “дух захоплює”, то я таке пережила, коли вперше потрапила на перевал у Карпатах, а вдруге, коли потрапила на фестиваль бринзи у Рахові, де костюми, музика – оця автентичність, місцевий колорит…
– Що би Ви порадили вашим потенційним туристам?
– Розуміння, що життя у нас тільки одне, і воно швидко пролітає, тому проводити його треба цікаво. Побільше подорожей і приємних вражень. Життя прекрасне!
Пропонуємо переглянути інтерв’ю з нашою пані Іриною
