У серці Карпат, на Сколівщині, в межах Національного природного парку «Сколівські Бескиди» поміж величними горами, міцно вкоренилося маленьке бойківське село Кам’янка з однойменною річкою, гарним красенем водоспадом, що за 7 км від райцентру Сколе. Воно є справжньою перлиною природних багатств. Неторкана цнота пралісів на гірських вершинах, свіжий подих чистого прозорого повітря, кришталеві срібні потоки, дикі плаї і непорушна тиша в гущі лісів карпатського краю чарують вродою горян і манять до себе туристів.
Дива є невід’ємною частиною історії цього краю. В центрі гірського звивистого русла річки Кам’янки виблискує грайливим сріблом семиметровий красень — Кам’янецький водоспад. Та не всі відають, що вміє він говорити. Так, так: шумом вказує вірну дорогу туристам, блукаючим, його музика має різні ознаки: тихі сплески віщують погоду, вищі децибели прогнозують її різку зміну, а гул і рев з брудним повноводним рудим потоком— небезпечну засторогу. Селяни навчилися чути кодовані послання, а провідники вчать цьому інших. У час страшної повені 2008 року саме могутній рев водоспаду став орієнтиром для трьох десятків студентів, які потрапили в селевий потік, врятувавши їх життя.
А ще він уміє поєднувати долі. Недаремно на його берегах навесні закохані шукають цвіт папороті. Колись давно дівчина мимоволі послизнулася в його бурхливе русло і вмить опинилася в камінній чаші затиснутою в розщелині. Вода нестримним потоком збивала її з ніг і за мить юнка могла впасти з 7-метрової висоти на скелі і розбитися. Випадково там опинився одинокий бойко. Ні секунди не зволікаючи, кинувся на рятунок, наражаючи й себе на небезпеку. Його сил вистачило, аби витягти з водяної пастки дівчину. Їхні погляди перехрестилися, а серця і душі возз’єдналися навіки. З того часу кам’янецька студена вода і справді стала магічною, сповненою нечуваної сили. Хто її п’є, набирається енергії і прагнення кохати. В народі співають: “В каменецькім водоспаді йшла бойчиха в воду, задивиласьи у річку на файнийку вроду. Зчарували тії хвилі дівку молодиньку, на камени сидів легінь серцю дорогийкий”.
У високогір’ї шанують духів Карпат. Люди вірять, що на сонячнім боці гори має свої володіння сивий чарівник Мольфар із запаленою люлькою в руці та мудрою совою на плечі. Старі кажуть, сей образ їм з”являвся. Відають, що коли він сердито курить — гори димлять, вкриваються густим молочним туманом, де час до часу зринає його постать, а іноді — насилає страшну негоду, спонукаючи до очищення душ і помислів недобросовісних, застерігає подорожуючих із недобрими намірами. А щирих гостей і порядних ґаздів радує сонячною теплою погодою.
А в непросвітних хащах дрібно пакостить темний блуд — невидимий людському взору лісовий дідуган, у білій одежині. Він з’являється тоді, коли подорожній втрачає орієнтир руху та в паніці оглядається навсібіч. Старий чарівник розважається, водячи блудом жертву по лісі. Тому в горах не треба оглядатися, а йти впевнено по втоптаних стежках. Не один небога у пошуках грибів губився серед темного лісу. Та ще ніхто не постраждав, бо завше хтось приходив на поміч. Розказували, що пізньої осені блукаючий видерся ночувати на дерево. Від холоду тремтів, як осиковий лист, і розумів, що від студені може загинути. Зморений, серед ночі впав у короткий сон. Наснилося йому, що з лісу вийшов дід із довгою сивою бородою, люлькою в зубах й приніс оберемок сухих дров. Під тим деревом розклав багаття. Коли чоловік прокинувся, і справді відчув тепло від жевріючого вогню з сивим димком…
Від Кам’янки туристи в пошуках пригод піднімаються на гори Ключ та Лопата, овіяні легендарними історичними подіями часів Першої та Другої світових воєн, де встановлено пам’ятні хрести. Звідти як на долоні видно мереживо карпатських вічнозелених гір. Здолавши крутий шлях на верхівку, втомленому подорожньому від побаченого краєвиду перехоплює дух, він відчуває себе справжнім орлом, у нього мовби виростають крила і поглядом парує над цілими Карпатами. Всі стежки назад через село приведуть до водоспаду. Трохи нижче є лікувальне сірководневе джерело мінеральної води типу “Нафтуся”, для недужих. Вище — зі скелі б’є ключем «Жива вода». Хто вірить — гамуючи спрагу з молитвами на устах, зцілюється.
А зліва від водоспаду на горі, поміж смерекового плаю, виникло Мертве озеро (Журавлине). При сонячній погоді там купається синє небо, люди ж бояться, бо кажуть, що тут чатують лісові мавки. Вода в озері багата на сірководень, тому там не водиться живність. Довкіл ростуть кущі журавлини, що вбираються навесні квітками, як білим вельоном наречена, а восени червоніють, як сором’язлива панна.
Біля водоспаду розмістився стихійний базар, де активно провадиться торгівля бойківськими смаколиками, народними сувенірами та, залежно від пори року, свіжими чи маринованими грибами, ягодами, лікарськими травами і чаями. 
Крім цього, місцеві організовують цікаві екскурсії визначними місцями Національного природного заповідника Сколівські Бескиди», околицями села, розповідаючи непросту і водночас захоплюючу історію життя горян.
У Кам’янці споконвіку живуть працьовиті, скромні, дуже дружні і вельми талановиті горяни. Тричі за радянської влади село намагалися стерти з лиця землі як неблагонадійне для совєтів і лояльне до УПА, насильно вивізши все населення на Донбас. Кривава операція невдовзі зазнала краху. Всмоктавши із молоком матері любов до гір, люди поверталися у спалене, спустошене село під страхом смерті, бо прив’язаності до рідної землі, духу людського і предківських настанов нікому насилу не зламати. Повернувшись у Бескиди, падали на коліна, цілуючи землю, і плакали так, що утворилася повноводна ріка сліз. Подейкують, що гіркі краплі та біль страждань тих, хто не зміг повернутися до села, перетворилися на величезні глиби каміння.
Кам’янчани гуртом дружно відбудовували хати, ошатну дерев’яну церкву, школу, сільську управу, де віками розросталося коріння їх роду. Це певно єдине село на мапі району, де ніколи не замикали на ключ будинки, аж донедавна. Не те, що не мали скарбів, а повністю довіряли один одному. Жили з дарів природи: мисливства, збору грибів та ягід, бджільництва, тримали свійську птицю та худобу.
Поширеною є бойківська пісна кухня — грибні юшка і зупа, пом’яцкана бульба з молоком, терчаники, печені на бляті кухні, ґрисік і чир, ощипки, пироги з сиром, яфинами (чорницею), бульбою та капустою зі шкварками.
Чоловіки будували, теслювали, видобували зі смерек смолу, і прозивали їх смоляками, про що досі свідчать прізвища горян. Усі жінки вміли гарно співати коломийки, жартувати, танцювати польку з ґудзом, вишивати пастельними нитками на полотні. За бойківською традицією, горянки носили корону кіс на голові, були скромно вбрані в закриті домоткані вишиті сорочки, довгі спідниці і запаски. Не любили хвалитися і виокремлюватися з натовпу, були малослівні. Мало що змінилося і нині, бо так і кажуть: ” Добути з бойка слово, що витиснути краплю з каменя.”
Тепер Кам’янка помітно відроджується, набуває цивілізованих рис, бо в село зайшли великі багаті інвестори. Є там облаштовані рекреаційні місця, де може відпочити, оздоровитися, скуштувати бойківських страв та лікувальних чаїв подорожуючий, спинитись на нічліг в садибі горян чи із наметом, покататися на конях, покупатися в цілющих водах, поспілкуватися з місцевими та уві сні почути від Мольфара ще багато цікавих історій про карпатську Кам’янку.
Щоб побачити водоспад Кам’янка та інші гірські принади запрошуємо вас у мандрівку. То ж у вихідні — гайда в Карпати!
Доброго дня. Скажіть, будь ласка: фото зі стовпом, куснем рейси та молотком біля старшої жінки також з Кам’янки? Де ви його знайшли? Чекаю на відповідь. Дякую. Дуже потрібно.
Вітання! Це фото взято з книги Романа Рейнфуса “Карпатський світ Бойків і Лемків” 🙂