Фестиваль – це завжди весело і цікаво. А фестиваль бринзи – це ще й смачно і колоритно. Де ж, як не у серці Гуцульщини, ви зможете продегустувати найсмачніші страви горян? То ж якщо ви не те, що ніколи не пробували, а навіть не знаєте, що означають слова бринза, вурда, будз, мелайник, ріпляники, кремзлики, банош, палачінки, яфенівка і палинка – вам неодмінно треба тут побувати і пофестивалити!
Щороку у квітні-травні вівчарі ідуть високо в гори на полонини задля випасу худоби. Залишаються вони там аж до вересня: доглядають за тваринами, доять молоко і виготовляють з нього сири – бринзу (або як кажуть місцеві – бриндзю) та вурду. А повернення з полонини після кількамісячної відсутності святкують весело і масштабно, всією громадою. Кожний охочий може долучитися до святкування з цього приводу, відвідавши фестиваль бринзи у Рахові. Таке дійство відбувається тільки раз на рік, тож покваптеся!
На один день до Рахова з’їжджаються не лише гості з найрізноманітніших куточків України, а й світу, перетворюючи це містечко на барвисту суміш подій та цікавих осіб. Люди, вдягнуті у національний одяг, дегустують різні сорти і види сиру, купують ліжники, зроблені з шерсті баранців, дерев’яні та шкіряні сувеніри, вишиті речі, танцюють та веселяться під мелодії, скрипок, бубнів, дримб та цимбал. Незабутній закарпатський колорит та гарний відпочинок не залишають байдужими нікого.
Відкриває фестиваль парад трембітарів і гуцульських колективів із всіх сіл Рахівського району та гостей фестивалю. У програмі також святкові концерти, різноманітні ігри та конкурси.
До речі, гуцульська трембіта є одним із найдовших музичних інструментів світу, її виготовляють із того дерева, в яке вдарив грім (громовиця). Тоді й вона так голосно і потужно звучить, як грім. Гуцули вважають, що у трембіті живе душа Карпат. Її звук традиційно сповіщав про найважливіші події у житті горян: народження, смерть, весілля, проводи овець на полонину.
Минулого року на фестивалі бринзи у Рахові було зафіксовано національний рекорд України, коли одночасно заграли 56 трембіт. Вік трембітарів – учасників рекорду від 6 до 80 років.
Та найбільшою популярністю користуються гастрономічні цікавинки. Тут десятки видів овечого сиру і не менше різноманіття смаколиків з них. За словами рахівських господинь, традиційні гуцульські страви прості у приготуванні, але дуже поживні і смачні. Щороку на фестивалі пропонують продегустувати свою продукцію понад 100 місцевих виробників. Тож гостям є з чого вибирати.
Читайте також Гуцульська бринза – «біле золото» Карпат
Головні види гуцульського сиру: бринза, вурда, будз – це унікальний національний продукт, що вабить своїм неповторним смаком. Наче й молоко у всіх овець однакове, і варять сири за одними рецептами, а таки смакує бринза в кожному селі, в кожного вівчаря по-своєму. Бо ж виготовлення сиру – справжнє мистецтво, таємниці якого передаються від покоління до покоління. Відрізняються ці сири за кольором, смаком, структурою і технологією приготування.
Цікаво, що для виготовлення 10 кг бринзи необхідно зібрати молоко від двох сотень овець. Вважається, що це виключно справа мужчин. За переказами горян, бринза дає чоловічу силу, місцеві іменують її не інакше, як «гуцульська віагра». Зібране молоко обов’язково проціджують через хвойне гілля у дерев’яний чан.
Спочатку свіже молоко підігрівають до температури 36 градусів і додають ґлєґ (сичужний фермент, що виготовлений із шлуночка молочного теляти). Після цього воно скисає, утворюються згустки сиру. Їх збивають руками до купи, обвивають марлею та вивішують, щоб вони процідилися і спресувалися. Таким чином утворюється будз. Його прокопчують, у результаті чого на ньому утворюється товста коричнева скоринка. Будз зберігають в колибах на полицях, прикривши мішковиною.
Пізніше будз дрібно перетирають із сіллю, відтак він перетворюється на бринзу, яку зберігають в дерев’яних діжках (бербеницях). Тож правдива гуцульська бринза розсипчаста і солона. Сіль, до речі, виступає природнім консервантом, що зберігає продукт протягом кількох місяців, а за потреби й років.
До сироватки, яка залишилася після приготування будзу (бринзи) додають ще свіжого молока і ставлять на вогонь. Сир, який з цього вийшов – це вурда. Її теж формують у шматки, але вони вже не такі пружні і легко розсипаються. На смак вурда дуже ніжна і наче тане у роті. Її порівнюють з італійською рікоттою.
Рахівщина – це край народних умільців і талантів, де гуцульське мистецтво і культура тісно переплітаються з іншими культурами і мовами. Фестиваль демонструє кращі традиції рахівської Гуцульщини: життя і побут, традиції, гостинність, ремесла горян.
Пізнайте їх і ви, відвідавши фестиваль бринзи у Рахові з нами!
До речі, «Відвідай» пропонує аж три різні тури, у програмі яких є цей фестиваль: На бринзу до Рахова (через Яремче), На бринзу до Рахова (через Закарпаття), На бринзу до Рахова (через Драгобрат).
