Пусте Мито с Николаем Майданским

Доброго дня!
Перечитавши опис до туру, деякі момети викликають двояке враження.
В частині про Волицю, де зазначено "А хто такі Три Святі?",
я припускаю, що мова йде про старий радянський памятник, який так називають в народі.
Зазначу, що цей памятник - монумент окупації. В часи радянського союзу, щорічно біля нього проводили демонстрацію до 1-2,9 травня. Біля нього горів вічний вогонь. Також, велике питання до місцевої влади, чому цей пам'ятник досі не демонтували. Можливо тому, що, навіть минулого року до нього покладали квіти... в 2021 році... в місті на заході України.
Також, частина про Пустомити, де міститься згадка про "відважну Дашу Дяченко" викликає дивне відчуття.
Дарія Дяченко була нагородженна радянською пропагандою званням "Герой Радянського Союзу". Наприкінці 1939 року, її батько був відряджений на Пустомитівшину, де його обрали головою райвиконкому, одразу після окупації радянським союзом. Сама Дарія, 1940—1941 навчалась у 9 класі Пустомитівської школі. 1941 року, коли розпачалася Німецько-Радянська війни, вона разом з матір'ю евакуювалась на Одещину. На цьому її діяльність, яка пов'язана з містом закінчується.
Велике питання, чим пані Дарія заслужила мати згадку у даному турі.
На перший погляд - автори розказують з великою гордістю про радянський період історії міста, не заглиблюючись в деталі і суть. Маю велику надію, що помиляюся.

Шановний пане Василь! Дуже вдячний, шо звернули-сте увагу на наш новий тур! Приємно, шо є такі люди, як Ви, котрим не байдужа історія нашого Краю!
Переконаний, шо історію треба знати ВСЮ, якою б приємною чи не приємною вона є для нас. Не почуваю великої гордості ні за радянський період, як ні за гітлерівський, жечпосполитівський і т.д. На жаль, і в НАШ час теж зроблено багато дурниць. Чи не марнуємо МИ тої Волі, котру Господь нам дарував, зглянувши на незліченні жертви нашого народу? Кожен період треба оцінювати обєктивно, хоча б для того, би не повторювати помилки минулого. Треба знати і про пацифікації, і про осаднікув, і про наших жидів, розстріляних в наварійських карєрах, і про депортації, і про колективізацію, і чому ліквідовано курот в Пустомитах, і хто завалив палаци в Лісневичах і на Глинній, і де сі поділи ковані віконниці з палацу в Пустомитах, і хто завалив плебанію, де сі родив Митрополит Стернюк, і хто дозволив будувати квартали на Безоднях. Так, то не приємно. Але знати треба. Ви теж знаєте чудово, і я теж не збираюсь мовчати, ЯК Пустомити стали райцентром і ЯК взагалі Пустомити стали "містом". Це теж радянська спадщина.
До "Трьох Святих" ставлюсь так само, як до Цмєнтажу Орльонт у Львові. Там також досі покладають квіти. І в костьолі Марії Остробрамської на Личакові українці моляться, хоча храм зведений польською окупаційною владою, як подяка за переможне завершення польсько-української і большевицько-польської воєн. школа № 1 в Пустомитах збудована при радянських окупантахю не будем там давали дітей? В Потеличі є величезний цвинтар вояків Вермахту, і там теж покладають квіти. То шо ж маєм з тим робити? До ідеї перенесення памятника Міцькевича до Польщі ставлюсь так само, як до знесення копули на Перемискій греко-католицькій Катедрі, так само як до намагань знести костьол Ельжбети на Привокзальній, як до мощення гостинця мацвами з наварійського окописка, як до паплюження меморіалу в Пикуличах. Мені було прикро і дивно чути від святого Папи, шо треба перепросити один одного і перегорнути ту чорну сторінку. Але саме тоді стало ся малньке диво: я перестав ненавидіти поляків тіко за то, шо вони поляки. Минуле треба памнітати, але лишити в минулому, а майбутнє треба будувати на добрі. Чи колись так сі поміняє моє ставлення до москалів?
Тисячі українців у другу світову воювали на боці Райху, тисячі служили у Войску Польському, Чехословацькій армії і у Чехословацькому корпусі, в угорських гонведах, румунському королівському війську, а в РККА взагалі мільйони. Чи вправі ми, через 80 років їх за це зневажати? Гадаю, важливо хто як себе вів, тримаючи зброю в руках. Стосовно нквд, гестапо, смершу і т.д. моя думка рішуче негативна, хоча і тут є такі факти, шо білоруські поліцаї, шо служили на гітлєра, два рази рятували мому Дідові життя, а один слідчий витягнув Діда з смершівського пекла. І про те, шо весною сорок четвертого на Глинній, від розправи навіжених шовіністичних бойовиків зі Семенівки, нас, кілька українських родин на ціле польське село врятували наші сусіди-поляки - теж маєм знати.
Смію повісти, шо воювати треба не з мертвими, маєм, на жаль, клоптіт з живими "сасєдямі і братьямі". Часто в таких "братських могилах", як на Волиці, лежать хлопці, яких загребла "красная мєтла" і не підготованих, часто взагалі без зброї заградатряди гнали на вірну смерть під німецькі кулемети. Радянська влада на польському цвинтарі в Пустомитах збудувала кількаповерхові квартирні будинки, і змусила там жити людей, а косцьол переробила на клуб, який чомусь досі там є. Не хочу, шоби на могилах, взагалі будь-яких, зводили житло, супермаркети, заправки, кабаки і т.п. а саме це грозить стати ся на Волиці. Ми не маємо бути такими як тамті безбожники. Кажу відверто та як є, не підтримую ідеї ліквідації чи перенесення воєнних могил з Волиці. Звєзду забрали, вічний вогонь газу вже не марнує, і правильно. Посвятити там Хрест, і най діти бачут і знают, шо коли не було власної Держави, мільйони українців гинули за інтереси всяких окупантів.
Савєцька пропаганда посмертно нагородила Дашу Дяченко за "за героїзм, виявлений у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками", а насправді вона боролась проти румунських окупантів, і зовсім не у складі комуністичної "Іскри". Деонізій Майданьский приїхав на Глинну з Буковини, і тому знаю не тіки з книжок, як королівська Румунія ставилась тоді до українців. Так, в Пустомитах її родина мешкала яких півтора року, але ж і Василь Кучабський на Волиці жив тіки п'ять, але ж ми памнітаєм його не тіки за тих пять діточих років?
Пане Василю, щиро сі тішу, шо Вам не байдуже, і буду радий з Вами якось сі зустріти і ше багато з Вами повогорити про наші рідні Пустомити!