Глинная
На первый взгляд - промышленный микрорайон с железной дорогой и множеством больших и малых предприятий, когда то это было "польское" село, впоследствии стало "переселенческим", а сейчас это даже не деревня, а название, которое помнят разве что старожилы из ближайших сел. Какие драмы пережила железнодорожная станция Глинная-Навария? Что произошло с замком? О чем шепчут кроны старого лесопарка? Какие тайны скрыты под широким плесом и моховыми коврами карстовых бездн?
Волица
Родина Василия Кучабского, давний очаг евангельских христиан баптистов. А кто такие Три Святые?
Лисневичи
Древнее украинское село, самая старая часть которого до сих пор расположена на островах среди стариц болотистой долины реки Ставчанка. Широкие луга и множество рыбных прудов, которые открываются за старой мельницей, впечатляющий Народный Дом, маленькая деревянная церквушка опольского типа, построенная в 1828 году и редким посвящением в честь Симеона Столпника. Именно здесь, на чердаке нашли "Апостол", изданный Иваном Федоровичем. А что сохранилось от старого дворца и парка в Грабине?
Пустомиты
Митко, Мито, Пустомиты - под такими названиями фигурирует в манускриптах село, известное с 1417 года. Среди пустомитских яблоневых садов появились на свет митрополит Владимир Стернюк, поэт Владимир Олейко и писатель Любко Дереш. Образец архитектуры классицизма - дворец начала XIX в., окруженный двухсотлетним таинственным парком в "английском" стиле, стал центром известного в свое время бальнеологического санатория. Давний Петрахив украсили костел, школа в стиле конструктивизма, пансионаты, виллы и живописные парковые насаждения. До сих пор мощной струей стекает в долину целебная вода, а куда девался курорт? Какое отношение к Пустомитам имеет отважная Даша Дяченко? Возле железнодорожной станции сохранился прекрасный пример рационального модернизма – презентабельный дом дирекции известковых заводов "Шморак и Люфт", построенный в 30-х годах XXст. Спрятанная между рабочими домиками таинственная известковая печь отдыхает после горячей трудовой деятельности и теперь помещена на герб города. Оригинальный памятник Т. Шевченко в виде традиционной "фиґурки" был вырублен из камня мастерами из села Демня в 1914 году. Драматическая история его исчезновения и почти детективная - возвращения. Памятник архитектуры - каменный храм Успения Прсв. Богородицы был построен священником Владимиром Стернюком - отцом будущего митрополита УГКЦ, также Владимира Стернюка. Что произошло со старой церковью св. Николая и плебанией, в которой в свое время гостили почти все выдающиеся украинские религиозные и политические деятели? Украшением нового храма является резной деревянный потолок и иконостас работы о.Дамияна Горняткевича.
Радован
Древнее поселение, упомянутое в королевской привилегии от 1441г. Не только в Окопах есть памятник Петуху, но также и в Пустомитовской птицефабрики. К бывшей винокурне ведут тенистые аллеи вековых лип. В уютной долине расположилось фермерское хозяйство господина Антона.
Музей Василия Кучабского (в школе №2)
Школьный музей рассказывает о судьбе Василия -Дмитрия Кучабского, одно из основателей УСС, ЗУНР, УГА, публициста, историка, автора первых украинских учебников по военному делу. Его малая Родина – Волица расположена между Глинной и Пустомитами.
Доброго дня!
Перечитавши опис до туру, деякі момети викликають двояке враження.
В частині про Волицю, де зазначено "А хто такі Три Святі?",
я припускаю, що мова йде про старий радянський памятник, який так називають в народі.
Зазначу, що цей памятник - монумент окупації. В часи радянського союзу, щорічно біля нього проводили демонстрацію до 1-2,9 травня. Біля нього горів вічний вогонь. Також, велике питання до місцевої влади, чому цей пам'ятник досі не демонтували. Можливо тому, що, навіть минулого року до нього покладали квіти... в 2021 році... в місті на заході України.
Також, частина про Пустомити, де міститься згадка про "відважну Дашу Дяченко" викликає дивне відчуття.
Дарія Дяченко була нагородженна радянською пропагандою званням "Герой Радянського Союзу". Наприкінці 1939 року, її батько був відряджений на Пустомитівшину, де його обрали головою райвиконкому, одразу після окупації радянським союзом. Сама Дарія, 1940—1941 навчалась у 9 класі Пустомитівської школі. 1941 року, коли розпачалася Німецько-Радянська війни, вона разом з матір'ю евакуювалась на Одещину. На цьому її діяльність, яка пов'язана з містом закінчується.
Велике питання, чим пані Дарія заслужила мати згадку у даному турі.
На перший погляд - автори розказують з великою гордістю про радянський період історії міста, не заглиблюючись в деталі і суть. Маю велику надію, що помиляюся.
Шановний пане Василь! Дуже вдячний, шо звернули-сте увагу на наш новий тур! Приємно, шо є такі люди, як Ви, котрим не байдужа історія нашого Краю!
Переконаний, шо історію треба знати ВСЮ, якою б приємною чи не приємною вона є для нас. Не почуваю великої гордості ні за радянський період, як ні за гітлерівський, жечпосполитівський і т.д. На жаль, і в НАШ час теж зроблено багато дурниць. Чи не марнуємо МИ тої Волі, котру Господь нам дарував, зглянувши на незліченні жертви нашого народу? Кожен період треба оцінювати обєктивно, хоча б для того, би не повторювати помилки минулого. Треба знати і про пацифікації, і про осаднікув, і про наших жидів, розстріляних в наварійських карєрах, і про депортації, і про колективізацію, і чому ліквідовано курот в Пустомитах, і хто завалив палаци в Лісневичах і на Глинній, і де сі поділи ковані віконниці з палацу в Пустомитах, і хто завалив плебанію, де сі родив Митрополит Стернюк, і хто дозволив будувати квартали на Безоднях. Так, то не приємно. Але знати треба. Ви теж знаєте чудово, і я теж не збираюсь мовчати, ЯК Пустомити стали райцентром і ЯК взагалі Пустомити стали "містом". Це теж радянська спадщина.
До "Трьох Святих" ставлюсь так само, як до Цмєнтажу Орльонт у Львові. Там також досі покладають квіти. І в костьолі Марії Остробрамської на Личакові українці моляться, хоча храм зведений польською окупаційною владою, як подяка за переможне завершення польсько-української і большевицько-польської воєн. школа № 1 в Пустомитах збудована при радянських окупантахю не будем там давали дітей? В Потеличі є величезний цвинтар вояків Вермахту, і там теж покладають квіти. То шо ж маєм з тим робити? До ідеї перенесення памятника Міцькевича до Польщі ставлюсь так само, як до знесення копули на Перемискій греко-католицькій Катедрі, так само як до намагань знести костьол Ельжбети на Привокзальній, як до мощення гостинця мацвами з наварійського окописка, як до паплюження меморіалу в Пикуличах. Мені було прикро і дивно чути від святого Папи, шо треба перепросити один одного і перегорнути ту чорну сторінку. Але саме тоді стало ся малньке диво: я перестав ненавидіти поляків тіко за то, шо вони поляки. Минуле треба памнітати, але лишити в минулому, а майбутнє треба будувати на добрі. Чи колись так сі поміняє моє ставлення до москалів?
Тисячі українців у другу світову воювали на боці Райху, тисячі служили у Войску Польському, Чехословацькій армії і у Чехословацькому корпусі, в угорських гонведах, румунському королівському війську, а в РККА взагалі мільйони. Чи вправі ми, через 80 років їх за це зневажати? Гадаю, важливо хто як себе вів, тримаючи зброю в руках. Стосовно нквд, гестапо, смершу і т.д. моя думка рішуче негативна, хоча і тут є такі факти, шо білоруські поліцаї, шо служили на гітлєра, два рази рятували мому Дідові життя, а один слідчий витягнув Діда з смершівського пекла. І про те, шо весною сорок четвертого на Глинній, від розправи навіжених шовіністичних бойовиків зі Семенівки, нас, кілька українських родин на ціле польське село врятували наші сусіди-поляки - теж маєм знати.
Смію повісти, шо воювати треба не з мертвими, маєм, на жаль, клоптіт з живими "сасєдямі і братьямі". Часто в таких "братських могилах", як на Волиці, лежать хлопці, яких загребла "красная мєтла" і не підготованих, часто взагалі без зброї заградатряди гнали на вірну смерть під німецькі кулемети. Радянська влада на польському цвинтарі в Пустомитах збудувала кількаповерхові квартирні будинки, і змусила там жити людей, а косцьол переробила на клуб, який чомусь досі там є. Не хочу, шоби на могилах, взагалі будь-яких, зводили житло, супермаркети, заправки, кабаки і т.п. а саме це грозить стати ся на Волиці. Ми не маємо бути такими як тамті безбожники. Кажу відверто та як є, не підтримую ідеї ліквідації чи перенесення воєнних могил з Волиці. Звєзду забрали, вічний вогонь газу вже не марнує, і правильно. Посвятити там Хрест, і най діти бачут і знают, шо коли не було власної Держави, мільйони українців гинули за інтереси всяких окупантів.
Савєцька пропаганда посмертно нагородила Дашу Дяченко за "за героїзм, виявлений у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками", а насправді вона боролась проти румунських окупантів, і зовсім не у складі комуністичної "Іскри". Деонізій Майданьский приїхав на Глинну з Буковини, і тому знаю не тіки з книжок, як королівська Румунія ставилась тоді до українців. Так, в Пустомитах її родина мешкала яких півтора року, але ж і Василь Кучабський на Волиці жив тіки п'ять, але ж ми памнітаєм його не тіки за тих пять діточих років?
Пане Василю, щиро сі тішу, шо Вам не байдуже, і буду радий з Вами якось сі зустріти і ше багато з Вами повогорити про наші рідні Пустомити!