Маленьке автентичне трансильванське селище XII-XIII ст. На одному з його чисельних високих пагорбів видніє укріплена валом середньовічна фортифікаційна лютеранська церква, що входить до списку пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Її оборонні мури, найпотужніші в Трансильванії, звели саксонські переселенці в часі сильної загрози турецької агресії. 

На тлі місцевих краєвидів обводи церковних стін творять надзвичайну живописну композицію. Сама церква, до якої ведуть два цікаві підйоми, побудована в стилі пізньої готики, з елементами ренесансу. Упродовж XVI-XIX ст. вона була резиденцією лютеранських єпископів, а в 1800-х роках протестанти певний час ділили її з православними. 

Старовинне, атмосферне, комфортне середньовічне місто, частково оточене фортечною стіною, засаджене квітами. Тут зустрічаємо казкові багатоколірні будинки різної форми, з високими товстими стінами, вікнами на верхніх поверхах, гарними дахами з червоної черепиці, надійними важкими воротами. 

Місто чимось нагадує Львів і Чернівці. Його історичний центр входить до списку  культурної спадщини ЮНЕСКО. Погляд привертає середньовічна фортеця зі збереженими дев’ятьма вежами.  Здолавши з одного боку 175 дерев’яних сходинок Школярів, виходимо на пагорб зі старим цвинтарем, церквою і ліцеєм XVI cт.

Коло головного входу до фортеці – цікава 64-метрова годинникова вежа, де діє музей історії з археологічними знахідками, аптекою, старовинними меблями, колекцією годинників… А з балкона відкривається вид як на Нижнє місто, так і на фортецю. 

А ще – це батьківщина Влада Цепеша – легендарного графа Дракули. У будинку, де він народився, нині міститься колоритний ресторан, де про цю легендарну постать розкажуть багато.

Поміж  Сіґішоарою і Брашовом, на вершині 120-метрової базальтової гори, є одна з найстаріших археологічних пам’яток Румунії – захисна фортеця Руп’я. Зведена на шляху, що пов’язує давні румунські провінції – Трансильванію, Молдову й Волощину. А ще – це чи не єдине місце в тих краях, де не шанують пам’яті графа Дракули.

Стіни фортеці не раз зазнавали руйнувань, тому їх відбудовували й систематично розширювали. Сьогоднішня фортеця – це сім веж, селянські будинки, старовинні стіни та внутрішній двір, а її масивні спіральні стіни тягнуться зеленим пагорбом. За формою будівля нагадує равликову хатку. З цієї місцини відкриваються гарні краєвиди. 

Назва Руп’я у перекладі зі саксонської означає «купа каміння» (здалеку вона справді нагадує величезну брилу), з латинської  – «кам’яна скеля». Всередині є криниця, завглиб близько 60-ти метрів, смачною водою, якою усі туристи втамовують спрагу. Кажуть, що молода пара, яка вип’є води з цієї криниці, зазнає вічного кохання.

Популярне туристичне місто, у минулому – купецьке, що в різні часи мало інші назви. Саме з Брашова бере свій початок Трансильванія. Його заснували 1235 року лицарі тевтонського ордену. Назва Брашов  походить від печенізького «барасу» (фортеця), що німецькою означає Кронштадт – коронне місто.
В історичному центрі варта уваги готична Чорна церква XIV століття, яка отримала таку назву після великої пожежі в місті 1689 року. 

 Також до уваги туристів – міська ратуша XVI століття, ворота Катарини та вуличка Страда Сфорій, яку багато хто вважає найвужчою не лише в Румунії, але й у всій Європі, адже  її ширина – всього 111-135 см.

Від Брашова до мальовничого села Бран, де стоїть замок Дракули – рукою подати. Цей замок став всесвітньо відомим завдяки однойменному роману ірландського письменника Б. Стокера, події якого відбуваються саме тут.

Замок на скелі звели у XIII ст. як фортецю на шляху через ущелину Рукар-Бран, що перетинає Карпати. Будівля з каменю та цегли має форму неправильної трапеції та у висоту ділиться на чотири рівні, з’єднані сходами. У внутрішньому дворі є колодязь, що, за легендою, веде до підземних приміщень. Зали, кімнати й коридори споруди переплітаються у цікавий лабіринт.

У другій декаді XX ст., після проголошення Великої Румунії, місцева громада подарувала замок Бран королеві Марії. Відтак він перейшов у спадок членам королівської сім’ї. У часи соціалізму був у державній власності. Але після Румунської революції 1989 року нащадки королеви, Габсбурги, повернули  собі замок і після тривалої реконструкції здають його державі в оренду як музей.

У місті Синая, у мальовничому лісі, в оточенні гір, нас зустріне один із найкрасивіших і найдивовижніших королівських замків Румунії – Пелеш, названий на честь гірської річки, що тече неподалік. Це була літня резиденція короля Кароля Першого, перший європейський замок з опаленням та електрикою, збудований у стилі неоренесансу в період 1873-1914 рр. 

Сьогодні замок Пелеш – історична і культурна пам’ятка країни. Крім дивовижної архітектури, вражають сім навколишніх терас, що так гармонійно вписані в садовий ландшафт. Гарні фонтани, вишукані сходи, статуї левів, цікаві вітражі. На головному вході нас зустрічає скульптура короля Кароля Першого у повен зріст – авторство  італійського скульптора Рафаелло Романеллі. На схід від нього – королева Єлизавета. 

У замку є понад 160 вишукано декорованих і розкішно обставлених кімнат. Їхні інтер’єри вражають. Тут зберігаються багаті колекції творів мистецтва, серед них – вироби зі срібла і золота, порцеляна, венеційське скло, різьблені меблі, обладунки та зброя, килими й гобелени, європейський живопис і скульптури.

За п’ять кілометрів від Синаї, біля підніжжя гори Бучедж, є популярний у Румунії оздоровчий курорт Буштень.

Нас очікує неймовірна подорож канатною дорогою, що захоплює дух. Гірські цапи, чарівні природні скульптури, пам’ятний монумент «Хрест Героїв», що входить до Книги рекордів Гіннеса як найвищий хрест у світі, скельне утворення «Сфінкс», що разом зі скелястими грибами Бабеле належить до списку семи природних чудес Румунії. Звісно ж, тут не обійдемося без різних містичних оповідок.

Це справжня пригода, яка вразить надовго. Лише задля цієї подорожі варто їхати до Румунії. Однак навіть у спеку доречно прихопити теплий одяг, адже на висоті зазвичай вітряно і прохолодніше.

У самому Буштені є архітектурний шедевр – замок Кантакузино 1911 року побудови. Останні два роки він асоціюється з відомим серіалом «Венздей», адже саме тут знімали всі його шкільні сцени.

Будівля має форму павільйону. Оточена парком, на території якого є фонтани з фореллю й водоспад із гротом, через який проходимо під завісою води. У центральному павільйоні експонують колекцію унікальної румунської геральдики – власність родин, пов’язаних із будинком Кантакузино, а також їхні портрети.

Найглибший і найдовший каньйон у Румунії. Дорога до нього – вузька, в окремих місцях до двох метрів. З одного боку нас оточують скелі висотою 300-500 м, з другого – стрімке урвище. Найвужче місце траси має назву Брама пекла. Мандрівка сюди надає особливих відчуттів.  Кожен крок дарує море захоплення. Завдяки унікальній флорі та фауні, територія каньойну є національним природним заповідником. 

А поруч – найбільше гірське озеро Румунії – Червоне озеро – Лаку Рошу. Воно утворилося як наслідок сильних злив і обвалу скель, що перекрили гірську річку. Має форму літери «Г», глибину 10,5 метрів, площу – майже 11,5 тис. м². Довжина його берегової лінії – 2830 метрів.

Розповідають, що колись тут було пасовище для овець. Одного разу під час сильної штормової грози та зливи ні пастухам, ні вівцям не вдалося врятуватися, а на місці річкової долини утворилося озеро червоного кольору. Тому його назвали Червоним озером, або Вбивцею. Головна особливість цього озера – стовбури мертвих дерев, що хаотично стирчать по всій поверхні.

Монастирська церква св. Георгія у селі Воронець завдяки унікальним цікавим розписам, що вражають як сюжетами, так і колористикою, належить до пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Також її називають Сікстинською каплицею Сходу,  а про унікальні фрески інтенсивної синьої барви  свідчить ще одна назва – Воронецька синь. Ці фрески збереглися в повному кольорі лише на кількох церковних стінах. Весь зовнішній розпис і унікальний синій колір монастиря не мають аналогів у світі.

Монастир у період середньовіччя побудував Стефан Великий усього за три місяці і три тижні – як знак перемоги у битві при Васлуї.
Легенда про походження самої церкви пов’язана з іменем як Стефана Великого, так і  першого настоятеля монастиря – святого Даниїла Пустельника. Про це є цікаві перекази, зокрема те, що Даниїл як духівник Стефана підказав йому ідею побудови монастиря. 

Свого часу Воронець був відомий школою каліграфії, де священники та ченці вчилися читати, писати та перекладати релігійні тексти. Але згодом тривалий час він пустував. Коли 1991 року, після понад 200-річної перерви, життя тут знову завирувало, то вдалося збудувати житло для черниць, каплицю, фонтани, конюшні, комори і будинок для паломників.

Про те, що це українсько-польсько-румунське село, сьогодні свідчать три храми на головній вулиці: українська греко-католицька церква, польський римо-католицький костел і румунська православна церква.

Назва Качика пов’язана з качками, які численно гніздилися  у цій місцині. Перші згадки про село датовані XVIII ст., коли Буковина ввійшла до монархії Габсбургів. Щоб не експортувати дуже дорогу на той час сіль, нова влада вирішила розвивати власні поклади. Для цього з Галичини переселили українські і польські родини.

Головною атракцією Качики на сьогодні є пам’ятка національного значення – соляна копальня.

До туристичних об’єктів соляної шахти ведуть сходинки з дерева ялиці, мінералізованої розсолом, яким понад 200 років. Тут оглядаємо Музей солі, соляну римо-католицьку каплицю св. Варвари, покровительки шахтарів, православну каплицю, солоне озеро і танцювальну залу. Каплицю св. Варвари з амвоном, хрестом та вівтарем  1803 року побудови освятив у 1904 році архиєпископ зі Львова Юзеф Більчевський.

Село Солка розташоване неподалік соляної шахти Качика. В одному з його готельних комплексів є сучасні солоні купальні. Тамтешня вода до такої міри солона, що при зануренні вмить виштовхує на поверхню. Також тут є джакузі з гідромасажем, римська лазня та сауна.

А ті, кому не підходить солона вода, можуть скористати прісноводними басейнами, поруч із якими – сучасна тераса з лежаками для засмагання. 

Уся навколишня територія гарно впорядкована, в оточенні лісів. Саме село тихе, охайне, зі затишними оселями, з-поміж яких видніє другий за висотою у Південній Буковині монастир – свв. апп. Петра і Павла.