Тут знаходиться найгарніший, найбільший за площею та найукріпленіший монастир Південної Буковини, збудований у стилі молдавської архітектури батьком і дядьком Петра Могили – визначними боярами Семеном та Яремою Могилами (Movilă). Майже квадратний у плані монастир-фортеця є справжньою перлиною світового значення, яка оточена височезними мурами із вежами. В середині комплексу є фантастичної краси церква Воскресіння Господнього (1582-1584рр), із внутрішніми і зовнішніми розписами. Храм є останнім та найдовершенішим із 22 розписаних монастирів Буковини і по праву занесений у список світової спадщини ЮНЕСКО.

Колишня столиця Молдавського князівства, де народився митрополит Петро Могила та служив парохом о. Микола Устиянович, може похвалитися величезною кількістю цікавих пам’яток столичного рівня. Здалека видно Тронну фортецю (XIV-XV ст.), в якій коронувалися молдавські господарі і під час оборони якої загинув Тиміш Хмельницький. Особливе зацікавлення також викликає перша митрополича княжа церква св. Юрія (1374р.), яка є найстарішим храмом міста. Серед паломників зі всієї Молдови та Бесарабії найбільш відвідуваним є монастир св. Йоана Нового (Сучавського) із церквою св. Георгія (1514-1522рр.), який занесений у список світової спадщини ЮНЕСКО. В цьому храмі знаходяться мощі св. Івана Сучавського, які на 97 років (1685-1783рр.) були вивезені до Стрия, а потім до Жовкви і були знову повернуті сюди на поклоніння.

У цих місцях австрійський уряд знайшов поклади солі та у 1817р. почав її видобуток. Для цього з галицьких соляних шахт були запрошені поляки та українці, які практично вручну видобували сіль. До нашого часу дійшла діюча соляна копальня, під час відвідування якої можна побачити штучне озеро на глибині 38 метрів із кристалами солі, спортивний майданчик, бальну залу, капличку із соляними скульптурами.

Примітка! Соляну шахту “Качиця” відвідуватимемо лише у випадку, якщо швидко пройдеться кордон (до 1 год.) та не буде непередбачених затримок по програмі.

Запрошуємо оглянути один із найвідоміших молдавських середньовічних церковних комплексів – жіночий монастир Гумор, збудований канцлером молдавського князівства Тоадером Бубуйогом. Його головний храм Успіння Пресвятої Богородиці (1530р.) розписаний як і інші храми Південної Буковини всередині і ззовні, а відрізняється від інших тим, що в ньому вперше на Буковині було споруджено відкритий притвор (ґанок). Храм має велику сакральну та мистецьку цінність, за це його занесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Цікавими для огляду є фундаменти давньої монастирської церкви (1400-1432р.), а також вежа, збудована за часів правління господаря Молдови Василя Лупула (1641р.), донька якого Розанда вийшла заміж за Тимоша Хмельницького.

Серед Карпатських гір, у багатонаціональному буковинському містечку, народилася видатна українська письменниця та громадська діячка Ольга Кобилянська (1863-1942рр.), тут вона провела перші роки життя в своїй українсько-німецькій сім’ї. Вдячні нащадки встановили їй пам’ятник серед парку в центральній частині міста, який і пропонуємо оглянути.

Найбільше українське село в Румунії, серед мальовничих Карпат, в якому проживає біля 10 000 мешканців з яких 97% є українцями-гуцулами. Окрасою села є чудово збережена дерев’яна церква Вознесіння Господнього (1798р.).

Запрошуємо прокататися Карпатами вузькоколійною залізницею “Моканіта”, яка діє з 1931 року і колись возила ліс з гір, а зараз ще й туристів. Симпатичні вагончики тягне єдиний в Європі паровоз на дровах, який час від часу зупиняється, щоб набрати води з річки, для подальшого руху. Мандрівка в цілому триває до 6 годин, із зупинками на огляд карпатських панорам, обіду на чистому повітрі та сувенірні крамниці. Під час подорожі можна побачити річку Васер із каскадними водоспадами, вузькі скелясті каньйони, тунелі і навіть капличку, яка була збудована німецькими лісорубами. Мандрівка наскільки захоплює, що складається враження ніби люди потрапили в казку або час повернувся на 100 років назад.

Мальовниче село на українсько-румунському кордоні, що лежить на злитті річки Вишівки з Тисою та налічує біля 1500 мешканців, серед яких 100% українців-гуцулів, які бережуть свою мову, традиції і культуру. Більше про цей край можна дізнатися у Меморіальному музеї українського поета-лісоруба Гаврила Клемпуша.

Чудове гуцульське село, в якому проживає біля 4750 осіб (98% - українці) запрошує оглянути церкву св. пророка Іллі та колекцію Музею марамороських гуцулів, яку створив голова Фундації українських гуцулів в Румунії Василь Попович.

Відоме на всю Румунію своїм монастирем, початки якого сягають ще 1390-х років. Тут можна оглянути церкву Введення Пресвятої Богородиці (1711р.), яка внесена в список світової спадщини ЮНЕСКО, а також відновлений у 1990-х роках жіночий монастир на честь 12 Святих Апостолів. Новий монастир складається із десятка витончених дерев’яних споруд і храмів, які збудовані в кращих традиціях мармароської готики та вражають гармонійним поєднанням із навколишнім середовищем. Це один із найбільш відомих і популярних серед паломників монастирів Румунії, в якому особливо вражає головна церква із 57-ми метровим шпилем, яка є однією із найвищих дерев’яних храмів Європи.

Хоча Сигіт-Мармароський не є на українській етнографічній території, але за свою історію неодноразово ставав її адміністративним, освітнім та культурним центром. Окрім чудових кам’яниць в центральній частині міста, можна оглянути найбільш відвідуваний туристами Меморіал жертвам комунізму та опору, який створений в приміщенні колишньої австро-угорської в’язниці (1897р.), що використовувалася як політична в’язниця для румунської еліти.  Для українців у Сиготі цікавими є православна барокова церква Вознесіння Святого Хреста (1791-1807р.), яка в минулому була греко-католицькою, а також єдиний діючий в Румунії Педагогічний ліцей ім. Т.Шевченка з українською мовою викладання, неподалік яких є пам’ятник видатному Кобзарю.

Біля парафіяльної церкви румунського села Сепинці розкинувся один із найоригінальніших цвинтарів у світі, який отримав назву “Веселий цвинтар”. На його різнокольорових дубових надгробках вирізьблені картинки професії або причини смерті небіщика, а також оригінальний, подеколи поетичний опис життя та смерті покійного. Перший такий пам’ятник виконав у 1935 році місцевий скульптор Іван Петраш, а тепер веселе кладовище має вже понад 800 таких. Ця ідея є близькою до душі місцевим мешканцям, нащадкам даків, в культурі яких смерть – це мить, сповнена радістю та очікуванням нового кращого життя, а не смутку, як характерно для загальноєвропейської культури. Щоб переконатися на власні очі в особливості цього місця, запрошуємо оглянути це одне з найпопулярніших туристичних місць Румунії.

Найпишніше румунське село, аналог української Нижньої Апші, де більшість населення є на заробітках закордоном, а за зароблені гроші будують величезні будинки-палаци. Мешканці Чертезе були в першій хвилі румунських заробітчан закордон, особливо в Париж, і щоб показати свою успішність вони намагаються збудувати свої вілли вищими і більшими за сусідські.