До Корчина – на літнисько!

У Корчині, що над Стриєм, літают си буськи.

А живут там файні дівки – кличут їх Маруськи.

Їхну вроду і коралі видко аж здалека.

Чужі люди прозивают – корчинські смереки.

 

Так, саме так називають мешканців села Корчин. Старі кажуть, що там колись буяв густий смерековий ліс (звідти смереки) і горяни його корчували, аби звести на тім місці село. То, можливо, звідти й походить назва «Корчин». Він побудований дуже цікаво: у формі метелика з розгорнутими крилами між річкою Стрий, гірською Великою річкою, Панською горою за рікою, лісистими Лазами, Шпином, впритул до гори Коників, що й справді за формою нагадує коня.

Перша писемна згадка про Корчин була у 1397 році, отож, селу орієнтовно 620 літ. Давніше його називали кліматично-купелевою лічницею та здоровим літниськом, (бо влітку тут найліпше ся лікувати). У ХІХ ст. сюди з’їжджалися високі австрійські урядовці, заможні евреї, шляхтичі, священицька знать, пани, вища чиновницька еліта зі Львова. Бо там, «На Ковальщині», діяв відпочинковий та оздоровчий (від легеневих недуг) санаторій, з лікувальною водою (залізистою), який згодом був розібраний, а “На границі”- межі Корчина з Верхнім Синевідськом, ще і нині є природне джерело лікувальної мінеральної води типу «Нафтуся». Чисте повітря, зваблива краса гір, цнотлива тиша лісу, його дари та купання в теплих цілющих хвилях річки Стрий, гостинність і щирість горян, вабили сюди відпочивальників. Село набиралося культури, грамоти, звичаїв від інших народів, тому вважалося самодостатнім, інтелігентним, скромним і дуже гарним й придатним для вакацій.

Його оперізують пологі пагорби з півночі, і високі хребти Карпат з найвищою в цій окрузі горою Парашкою (1268 м). Зліва поволі несе свої хвилі повноводна річка Стрий. До неї впадає бистра гірська притока Великої річки, а вверху до її русла вливається Мала річка, що бере початок під г. Парашкою.

Окрасою села є сакральна і архітектурна пам’ятка – майже двохсотлітня дерев’яна церква Косми і Дем’яна і каплиця збудовані у бойківському стилі (1824 р.).

Є сільська управа, новозбудовані каплиці на початку села – «На ряді» (так називають частини села), в центрі – «На теплиці» та – «На Шляхті», південно-західній частині. «На Ковальщині» частково відновлений жіночий монастир, де за радянських часів був розташований завод «Іскра». Зараз збудована нова школа, стару розібрали. На тому місці звели пам’ятник Іванові Франкові, який не раз бував у тій школі з просвітницькою місією і спілкувався з корчинцями. Коли в 1884 році за ініціативою і безпосередньою участю Івана Франка була організована «Мандрівка руської молодіжі», то її учасники пройшли від Урича, через Підгородці до Корчина, де великий мислитель І. Франко виголосив реферат «О початках нашого народного відродження за часів австрійського панування аж до наших часів», і цей виступ був тепло прийнятий місцевим людом.

Вздовж русла Великої річки поміж г. Шпин розкинулася рукавом південно-західна частина села, яку досі називають «Шляхтою». Помилково вважали, що, можливо, тут осіла панська польська шляхта, але краєзнавець та виходець з Корчина Семен Сородник, який у 30-х роках минулого століття зібрав ґрунтовні дані про минуле і тогочасне села і помістив їх у «Історії корчинської шляхти», яка публікувалася у щотижневій газеті «Думка» в Стрию протягом 1937-1938 років. Дослідження історії корчинської шляхти він грунтує на розлогому історичному тлі усього села і робить висновки, що поляки до неї не мають аніякого стосунку.

Корчин народив і виплекав багато високоосвічених представників інтелігенції, видатних громадських діячів, вчених. Серед яскравих постатей – Богдар (Богдан) Олексійович Кирчів -священик УГКЦ, український письменник, поет, громадський і політичний діяч, поет-лірик. Його брати – Павло Кирчів (1862-1916) – український письменник, педагог, громадський і культурний діяч та Констянтин Кирчів (1865-1937) – український громадський і культурний діяч в США. Гордістю нашого часу є Роман Федорович Кирчів (нар. 1930 р.)- український літературознавець, фольклорист, етнограф, доктор філологічних наук, професор, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Роман Федорович є автором більше 500 праць з літературознавства, фольклористики, етнографії, історії українського театру.

Прославив рідний Корчин Хандон Іван Михайлович (1911-1989) український художник, учасник Українського визвольного руху, політв’язень. Він був членом українських спортивних та просвітницьких організацій: «Пласт», «Сокіл», «Рідна школа», «Просвіта». У 1930-их – член Організації українських націоналістів (ОУН), політв’язень радянських концтаборів (1940-1950). Перші його збережені роботи (зберігаються у Львові, у внучки Тетяни) датуються 1947 р. З 1950 до початку 1980-их перебував на засланні в поселенні Ангарському (Красноярський край) та в м. Інта. Його роботи були представлені на республіканських (Комі АР) та всесоюзній виставках в 1960-1970-их рр. І. Хандон не маючи відповідної освіти, професійно творив, писав пейзажі, натюрморти, сюжетні композиції та портрети в техніці акварельного та олійного живопису, використовував прийом «сухого пензля», виконував дизайнерські та мозаїчні роботи.

В одній з їдалень виконав унікальну роботу, виклавши з сіро-чорної гранітної плитки перехресні тризуби, які вкупі складають враження подвійної підлоги. Коли людина стає на неї, наче провалюється і мимоволі вклоняється. Таким і був задум художника, який мріяв: «Вони будуть нам вклонятись…» Це велика митецька робота художника Івана Хандона під час його перебування на засланні, а після повернення додому, у 80 роках, він намалював художній банер з усміхненою українкою у вишиванці, квітчастому віночку на голові (і це у радянський час!) по дорозі на Верхнє Синьовидне з написом «Щасливої дороги!». Цю місцевість відтоді так і нарекли. І, що глибоко символічно, там ніколи не стаються прикрі автопригоди, мовби хтось і справді опікується щастям селян.

Відійшла у вічність дочка Івана Хандона – Наталія Немировська – громадська діячка, яка в 90 роки не побоялася у Красноярську відродити осередки української культури та історії, розчистити з допомогою волонтерів покинуті цвинтарі українських націоналістів та замовити Служби Божі за їх упокій.

Гордиться Корчин і представниками сучасної інтелігенції. Так, уродженка села Марі́я Олексі́ївна Зубри́цька (нар. 1957), а тепер львів’янка – український літературознавець, перекладач, кандидат філологічних наук (1991), проректор Львівського національного університету ім. І.Франка, науковець.

Перелік знакових постатей – науковців, державних урядовців, освітян, медиків, громадських діячів,- подвижників Корчина досить великий і надалі зростає гідна зміна розумних, національно свідомих особистостей.

Є в селі пам’ятні знаки про участь односельців у визвольних змаганнях УПА. Знаково, що, напередодні 70-ї річниці створення УПА, після тривалих пошуків вдалося відшукати місце розташування бункера ГОСП ОУН-УПА на горі Кичері, який функціонував упродовж 1946-1948 рр. поблизу Корчина, про що коротко написано на пам’ятній дошці, вмонтованій на висіченому камені «На Шляхті», поблизу зупинки, біля моста. Осередок пропаганди був так добре законспірований, що його тривалий час не могли знайти емгебівські загони. А вирішальною в пошуках криївки стала інформація 85-річної друкарки ГОСП за 1945 – 1948 рр., уродженки села Корчин Дарії Малярчин-Шпиталь.

Криївка була розташована під Парашкою, якраз вище від дороги на відомий рекреаційно привабливий маршрут – водоспад Гуркало, про що свідчить вказівник перед мостом в Корчині. Він стане цікавим як для звичайних туристів. Так і краєзнавців та історичних дослідників.

Аби відвідати водоспад, варто добре розрахувати час і заздалегідь подбати про змінне взуття. Адже підйом до водоспаду проходить польовою дорогою з численними потічками, які доведеться перестрибувати і перебродити. На вас чекатимуть тривалі підйоми, кам’янисті стежки, баюри, потічки та річки і разом з тим чудові краєвиди Карпат.

Гуркало – справжнє карпатське нерукотворне диво що спадає з шумом і гуком з висоти 5 метрів. Він бере початок на схилі гори Парашка. Оскільки жодних вказівників, які доведуть до водоспаду, немає, вам потрібно мати з собою детальну карту, а також питати дорогу в місцевих мешканців, а ще краще – йти з провідником, або тим, хто в тих місцях бував. Навколо водоспад Гуркало оточений лісом, неподалік височіє гора Кичера, у підніжжі якої відбувалися бої УПА.

Назва водоспаду свідчить про його норов і характер. Іноді його рев чують аж у селі. Це стається, коли повені починаються. Тоненька цівка річки вмить перетворюється на безпощадну страшну водяну артерію. За годину її русло стрімко розширюється, рівень води піднімається на один-два метри і той брудний бистрий потік рве береги, зносить все на своєму шляху. Горяни бояться за свої городи, будівлі, майно, а туристи ризикують опинитися в некерованому руслі. Тому до Гуркала краще йти в гарну сонячну погоду. Поруч з водоспадом є кілька зелених галявинок, де можна відпочити, відчути гармонію природи. Тут живуть, дикі звірі – олені, рисі, лисиці, вепри, вовки, і навіть водяться ведмеді, є плазуни і отруйні змії. Тому в лісі треба бути обережними. Правда, влітку вони відходять вглиб лісових хащів, подалі від галасливих людей.

Здавна в селі старожили переповідали цікаві історії про величезний розколотий так званий Турецький камінь або скеля з назвою «Турецька баба», що і досі лежить в горах. Згодом учені підтвердили ймовірність культового призначення цього каменя, бо знайшли там велику кількість написів пізнього походження, та кілька більш ранніх петрогліфів.

За етнографічною розвідкою з питання походження назви Турецького каменя виявлено кілька сюжетів.

Наприклад, що в розломі каменя від татар ховалась дівчина («жінка», «баба»), але її було вбито: «…Там замордували татари дівчину. Чи замордували її, чи вона сама вмерла. То, в турецькім камени розщелина є. Вона туди утекла, сховала си і мо вона вже так загинула, бо вони її відти не могли дістати, мо вона вже не могла втекти відти, і там уже її чи мечами, чи як…».

Краєзнавець поч. XX ст., Семен Сородник в своїй розвідці про історію корчинської шляхти писав: «…Недалеко від озера, при лісовій дорозі, стоїть «Турецький камінь», скеля розлупана надвоє. Там то убив колись турок бабу, а що не мав її де спрятати, розлупав мечем скалу надвоє і в цю розколину вкинув свою жертву…».

Селяни згадують про тутешнє містичне глибоке лісове озеро, яке знаходиться в декількох сотнях метрів від пам’ятки. Озеро невелике і достатньо занедбане, жоден з інформаторів не зміг вказати на його назву. Семен Сородник називає його «Слезою Фатими». Старий місцевий переказ говорить, що воно було колись велике і глибоке, а в його водах жили лісові мавки та лісовики. Одного разу заблудилася там молода дівчина і її залоскотали та втягнули у воду. Відтоді вечорами чути біля озера плач та голосіння, просьби о ратунок…» . Ім’я Фатима в назві озера не може не наштовхувати на думку про зв’язок з колишньою присутністю татар на цих територіях і з Турецьким Каменем. Вдалось також зафіксувати сюжет про загибель татар разом із возами у озері, щоправда, подробиць важко з’ясувати.

Усно місцеві подейкують, що до сих пір побутує звичай, ідучи повз «бабу», кланятись їй, або й цілувати. Кажуть, камінна баба або турецький камінь стережуть таємниці історії та спокій у Карпатах. Якщо до них проявити неповагу, можна і без грибів та ягід чи й свого багажу додому повернутися, чи підвернути ногу, наприклад, спіткнувшись об камінь в річці…

Повертаючись до села назад, ви неодмінно проходитимете попри гору Коників. Мало хто знає, що саме на ній навесні розцвітають розкішно красиві і з надзвичайним приємним ароматом дикі орхідеї, в народі «зозульки». Їх іноді так багато, що вони зливаються в ціле фіолетово-біле море. Аромати п’янких пахощів розливаються всією долиною і зводять з розуму подорожніх. Не одна бойкиня, гуляючи тією долиною та спостерігаючи за заходом сонця, знаходила свою долю.

Щоб відпочити біля водоспаду чи в долині диких орхідей, заздалегідь подбайте про необхідну норму харчів, про засоби особистої гігієни, мазь від комарів, парасольки, намети, килимки, ліхтарики, компас, ніж, сірники, змінний одяг. Лише за один тур вихідного дня ви відвідаєте Гуркало, Парашку, оздоровитеся, наберетеся енергії, а може й знайдете свою «дику орхідею» і насолодитеся неповторними краєвидами Карпат.

А ще у Корчині «На ряді» через Стрий ріку прокладений підвісний міст з якого відкривається чудовий вид на Парашку та є дорога на пляжну зону «За ріков» та на пологі схили зеленої полонини «Дуброви».

Тут живуть скромні, але щирі люди, які просто так можуть вам запропонувати горнятко свіженького молока, садовини, з десяток яєць… Їм не шкода, а туристам приємно. Не вірите? Тоді приїжджайте! Гостинно запрошуємо до Карпат.