Туроператор «Відвідай» гуртує навколо себе найрізноманітніших людей, яких об’єднує бажання мандрувати, пізнавати рідний край і популяризувати нашу унікальну Україну. У кожного з них своя історія, як вони стали частинкою цього дружнього колективу і своя відповідальна робота для злагодженого функціонування складного механізму одного з найбільших туроператорів Західної України. Кажуть, випадкових зустрічей і знайомств не буває. Рано чи пізно кожна подія у житті спричиняє до певного наслідку. Так і випадкова зустріч випускника історичного факультету Андрія Шевціва з директором компанії Ігорем Губілітом переросла у плідну довгорічну співпрацю, яка триває дотепер.
– Андрію, як доля звела тебе з туроператором «Відвідай»?
– Чітко пам’ятаю нашу випадкову зустріч з Ігорем Губілітом на вулиці. Ми мали багато спільного до розмови. На той час минув рік після того, як я закінчив навчання на історичному факультеті ЛНУ ім. І. Франка і встиг вже трохи попрацювати за фахом. Моя тогочасна робота стосувалася сфери досліджень Українського визвольного руху, зокрема УПА. А Ігор у той час розглядав можливість організації екскурсій такої тематики. Не пригадую, чия це була ідея, але ми якось розговорилися і побачили спільний інтерес у цій темі. Ця розмова вилилася в розробку циклу мандрівок «Країна Героїв». А потім все закрутилося на зовсім іншому рівні.
– Тоді ти вже знав про існування такої турфірми?
– Так, на той момент я вже встиг побувати їхнім туристом. З ініціативи моєї дружини (на той час ще майбутньої) ми їздили з «Відвідай» в тур на водоспад Кам’янка та Скелі Довбуша. Саме у цій поїздці дізнався про фірму, а Ігор в цьому турі, здається, був керівником групи. Щоправда, тоді я ще не думав про можливість спільної роботи.
– Не розглядав для себе туризм, як сферу, в якій зможеш працювати?
– Все якось випадково відбулося. Сфера туризму принесла мені перший заробіток у житті. Ще в шкільні роки свої перші гроші я заробив проводячи екскурсії по Львову. Я вчився у школі з польською мовою викладання. До нас приїжджали туристи з Польщі. Школа співпрацювала з ними, у школярів середніх та старших класів була можливість проводити екскурсії. Спершу заробив 10 грн. На той час для семикласника це була мотивуюча сума, такою, здається, тоді була стипендія студента. Можна сказати, що перші гонорари дали крила.
– Отже, майбутній фах історика обирав вже свідомо?
– Насправді, я спершу планував вступити на журналістику. До речі, будучи старшокласником, я видав кілька випусків шкільної газети, а також дописував до молодіжного часопису «Торба». Хоча історію я теж любив, багато читав і, загалом, мені цей предмет легко давався. Зрештою, між історією та журналістикою багато спільного. Власне це була одна з причин, чому я все ж вирішив вступити на історичний факультет. Пишаюся, що зміг це зробити власними силами та знаннями.
– І як складалася кар’єра історика?
– Відразу після випуску з Університету я почав працювати за спеціальністю. Працював на різних посадах у Центрі досліджень визвольного руху, в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» та в Державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові. За цей період для мене найбільш значущим був проект документації спогадів учасників визвольного руху та репресованих. Втім, пропрацювавши близько року за фахом, відчув, що ні історія, ні журналістика не є моїм покликанням і вирішив шукати себе у інших сферах.
Планував бути екскурсоводом по Львову. Розглядав і інші варіанти. Зокрема упродовж місяця стажувався у колл-центрі «Київстару». Я вже думав іти на роботу до них, але саме в цей час Ігор запропонував роботу у «Відвідай». Це був вересень 2010 року, коли команда фірми складалася всього з трьох людей. Але ця робота виглядала значно цікавішою, ніж відповідати на дзвінки в колл-центрі. Тому вирішив ризикнути.
До речі, перед тим як отримати пропозицію працювати у “Відвідай”, я вже реалізував на цій фірмі один із розроблених мною турів. Це була екскурсія про Степана Бандеру, яка успішно відбулася. А невдовзі провів ще один тур: «До повстанців на Золоту Поляну». Тому також було приємно, що можу застосовувати на новій роботі знання, здобуті за фахом.
– Визвольні змагання, УПА, Степан Бандера… Чому ти вибрав саме цей період історії для своїх досліджень?
– Цікавився цією темою ще з шкільних років. Цікавість підігрівало зокрема те, що не так давно ця тема в Україні була заборонена, і її дослідження тільки розпочиналося. Власне тоді в бібліотеках ще часто траплялась радянська література, в якій це питання висвітлювалося спотворено або й взагалі не висвітлювалося. До певної міри для мене тоді це був такий собі «заборонений плід». Також свою роль відіграло і те, що в моїй родині були учасники ОУН та УПА. Мабуть, у мене все почалося з того, що просто було цікаво дізнатися про участь родичів у визвольній боротьбі. За якийсь час це переросло у відчуття певної місії, розуміння того, що цю роботу важливо робити саме тепер, поки ще живі учасники тих подій. Втім, згодом, з різних причин, я все ж вирішив шукати себе в інших сферах.
Власне, у «Відвідай» мені подобається те, що тут я можу себе по-різному реалізовувати. Зокрема для мене дуже важливо те, що окрім інших своїх посадових обо’язків, я ще й можу брати участь в благодійному напрямку діяльності компанії.
– Які саме благодійні проекти вже вдалося реалізувати?
– Особисто для мене найважливішим проектом було оцифровування україномовного озвучення фільму «Олекса Довбуш». Справа в тому, що існувало оригінальне і україномовне, і російськомовне озвучення до фільму. Але українська версія зберігалася тільки на плівці і була недоступною для широкого загалу. Тому цей фільм тривалий час можна було переглянути лише з російськомовним озвученням. Як виявилось, для вирішення цієї проблеми треба було не так уже й багато. Минулого року ми зв’язалися з кіностудією Довженка, оплатили оцифровування україномовного озвучення і організували показ. Тоді прийшло досить багато людей, значно більше, ніж ми очікували. Було дуже приємно відчувати потрібність роботи, яку ти робиш. Взагалі приємно відчувати свій внесок в історію.
А також у нас було і, сподіваюсь, буде, ще багато інших благодійних ініціатив. Допомогали ЄвроМайдану, неодноразово передавали кошти військовим, підтримували акції зі збереження архітектурних пам’яток та не лише.
– Ти вів активну громадську роботу ще зі шкільних років. Мабуть, траплялися і конфлікти, і непорозуміння з чинною владою?
– Ще й які! Дев’ятикласником їздив у Київ на акції «Україна без Кучми». Пізніше приєднався до голодування в підтримку Віктора Ющенка, який тоді був прем’єр-міністром, з вимогою не знімати його з цієї посади. Організатори акції думали, що я, як і вони, студент, а не школяр. Ми разом поїхали у столицю, я теж брав участь у голодуванні. Тоді мої дані записали міліціонери і потім прийшли до школи. В школі сказали, що я перебуваю вдома за станом здоров’я, а невдовзі у газеті «Високий Замок» вийшла стаття із заголовком «За Ющенка голодує навіть школяр» з моїм фото на першій шпальті. Це було навесні 2001 року.
– Дісталося всім?
– За те голодування мені особливо не дісталося. Загалом, мене затримували чотири рази, за різних обставин, за участь у політичних акціях і подіях. У тому числі 2004 року судили за організацію акції і порушення громадського порядку. Я тоді брав участь у громадянській кампанії «ПОРА!». Ми організовували акцію проти корупції у ВНЗ. Адміністрація медінституту, де це проводили, дуже важко це сприйняла, тож кількох активістів затримали, в тому числі й мене.
В житті багато цікавих поворотів і шляхи людей часто переплітаються. У тій же акції брав участь Богдан Сольчаник, а також Петро Чорній, з якими я пізніше перетнувся і у «Відвідай». Прикро, що Богдана з нами вже нема, що йому судилося стати одним з Героїв Небесної Сотні.
2001 року я теж їздив на акцію «Україна без Кучми», коли УНСО штурмувала Адміністрацію Президента. Коли повертався, мене зняли прямо з ескалатора, трохи побили. Хоча ми й не перетнулися на події, але в тій акції також затримали Ігоря Губіліта, він теж у ній брав участь. Ігоря забрали у райвідділ, а мене, як школяра, досить швидко відпустили. Бурхлива була юність, є про що згадати.
– Зараз ти працюєш у туризмі. Для більшості людей це відпочинок, для тебе – робота. Як ти відпочиваєш?
– Відпочиваю разом із сім’єю. Моїй доці Катрусі зараз трохи більше як три з половиною роки. Цього літа ми утрьох встигли кілька разів з’їздити в Карпати.
А як вдається поїхати з дружиною вдвох, то мандруємо в тури від фірми. Зокрема минулого року відвідали місце, в якому моя дружина Марічка давно мріяла побувати, і де мені дуже подобається — в парку Софіївка. Взагалі робота у туристичній фірмі дає можливість зрозуміти, наскільки багата наша земля цікавими принадами і це, мабуть, найважливіше в туризмі.
Пропонуємо подивитися інтерв’ю з Андрієм, де він ділиться історіями із життя та роботи у туроператорі “Відвідай”
Спілкувалася Надія Кугук
