Окрасою цього села є палац родини Созанських (1891р.), який знаходиться над мальовничим ставом серед залишків старого парку. Про колишню вишуканість нагадує кольорова черепиця над вежечкою, майолікова плита та балкон над входом в будинок

З давніх давен місцеві майстри славилися на всю околицю виробництвом скульптурних фігур і надгробків, які робили із видобутого неподалік каменю. На сільському цвинтарі можна побачити їхні найкращі роботи та захопитися майстерністю і вишуканістю наших предків.

Колишнє містечко, принадою якого є церква святого Іоанна Хрестителя (1747р.), що була перебудована із замкового костелу (XVI ст.), про це нагадує лише частина напівкруглої апсиди. Від замку (ХVII ст.) та палацу Баворовських майже нічого не залишилося, хіба що навіврозвалені пивниці, зарослі руїни мурів та фундаментів. А з гори на в’їзді в Баворів можна помилуватися мальовничими подільськими пейзажами, адже саме тут є один з найгарніших краєвидів на річку Гнізну.

У цьому селі, де Іван Франко був дружбою на весіллі, можна побачити один із найстаріших мурованих храмів Тернопільщини – церкву Успіння Пресвятої Богородиці (1700р.) та читальню “Просвіти” (1929рр.) у центрі села.

В цьому подільському селі можна оглянути закинутий неоготичний костел Матері Божої Неустанної Помочі (1902-1907рр), збудований за проектом Михайла Ковальчука за кошти місцевих землевласників Баворовських-Дунін-Борковських. Цікавими є також мурована еклектична церква Покрови Пресвятої Богородиці (1863р.) із дзвінницею (XIX ст.) та оригінальна автобусна зупинка.

Батьківщина винахідника Х-променів Івана Пулюя і видатної кулінарки Дарії Цвек запрошує оглянути руїни мурованої синагоги (XVІII ст.), церкву Покрови Пресвятої Богородиці (1806р.), мальовничий міський парк із замчиськом та музей природи заповідника “Медобори”.

Це мальовниче село біля Медоборів отримало назву завдяки двом збереженим невеликим карстовим озерам Синє та Безодня, які в народі називають “вікнини”. Сюди в гості до місцевого землевласника Володислава Федоровича приїжджав Іван Франко, про його відвідини нагадують Франкові Скелі. Але мало хто знає, що на одній з частин Природнього заповідника “Медобори”, на невеличкій горі «Гостра» росте 14 видів червонокнижних рослин, серед них найбільш відомою є ясенець білий (Dictamnus albus), відомий серед людей як “неопалима купина”. На вапняковій горі Гостра є найбільші в Україні площі цієї унікальної рослини, в період її цвітіння вона вся та її підніжжя вкриті біло-рожевим цвітом. Ясенець білий виділяє леткі ефіри, і якщо в сонячну безвітряну погоду піднести запаленого сірника, то він спалахує жовтим і синім полум’ям, але залишається неушкодженим. Ця особливість зафіксована в Біблії, де неопалима купина подається як вогненний кущ, з якого Бог говорив до Мойсея на горі Синай і дав йому Скрижалі Заповіту. Саме тому інколи гору Гостра називають “Український Синай”.

Серед цього села знаходиться чудова дерев’яна тризрубна церква Воскресіння Господнього (1715р.), яка вражає своєю архаїчністю та гармонійністю форм. Поруч знаходиться мурована вежа-дзвінниця з бойовими амбразурами та фрагменти захисних мурів, що свідчить про колишнє оборонне значення цього сакрального комплексу.

У цьому типовому подільському селі на річці Серет, знаходиться архаїчна двоверха церква святого Івана Богослова (1704р.) із давньою дзвіницею і ботанічною пам’яткою природи – липою, яка вже має понад 300 років.

Колишнє містечко Янів Теребовельський має чудовий комплекс споруд, що давно чекає своїх шанувальників. На високому подільському пагорбі, який оточує петлею річка Серет, знаходяться добре збережені фрагменти замку (XVII ст.), від могутньої твердині до нас дійшли залишки західної бастеї, три лінії оборони та дві брами. В оточені замкових мурів височіє пізньоренесансна оборонна церква архістратига Михаїла (1611р.), яка донедавна була костелом святої Трійці. Цікавими для огляду є також зразок скромного оборонного подільського бароко церква святого Миколая (1725р.) та діюча гідроелектростанція на річці Серет (1934р.).

Мальовниче подільське село, що донедавна називалося Підгайчики Юстинові і належало графам Козібродським. Від колишніх господарів залишився гарний багатодекорований палац (1877р.), оточений великим парком, окрасою якого є шість лип, які ростуть з одного кореня і символізують міць і єдність родини Козібродських. Також в селі можна оглянути церкву Успіння Пресвятої Богородиці (1911р.), авторства видатного Теодора Тальовського.

За красиві пейзажі це село люди облюбували ще з часів палеоліту, але не лише природою приваблює до себе Струсів, а й церквою святого Миколая (1770р.) василіянського монастиря, яка має в своєму складі печерний храм з вівтарем, витесаним у камені. Слід також оглянути синагогу (ХІХ ст.), музей Струсівської закутини та палац (1780-1790рр.) у стилі класицизму, навколо якого розкинувся парк. Шанувальників природи може зацікавити сосна австрійська, яка має вже понад 250 років і славна тим, що з одного стовбура росте 8 стовбурів висотою близько 20 метрів.

Запрошуємо в інтерактивний музей “Камертон”, у якому зібрані понад 200 музичних інструментів з усіх континентів з більш як 80 країн світу. Тут не лише цікаво розповідають про експонати і демонструють їх гру, а й дають всім охочим пограти на них. Особливо зацікавлює гостей музичний інструмент із водопровідних труб, який створив засновник музею музикант Петро Катола.

Тут доживає останні дні величний та один з найбільших за площею храмів на Тернопільщині костел Утішительки Діви Марії (1934р.), який поєднює в собі арт-деко з модернізованими елементами неоготики та пізнього бароко.

Моря тут шукати не треба, а назва походить від того, що річка Серет оточує це село, а колись містечко, таким чином, що воно знаходиться ніби на острові. Від розкішного палацу графів Баворовських залишилася лише пишна брама, яка є одною із найгарніших в Україні.

Найвизначнішою пам’яткою цього колишнього містечка є барокова церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (1744р.), яку розписував видатний український художник Корнило Устиянович і в ній також знаходиться Буцнівська чудотворна ікона Божої Матері (1729р.). Також слід оглянути неороманську церкву святих апостолів Петра і Павла (1898р.), яка була костелом святого Войцеха. Храм є одним з кращих творів архітектора Юліана Захарієвича і по праву вважається чудовим зразком галицького історизму. Ну і на десерт в Буцневі можна ще оглянути гарний залізничний міст-віадук (1897р.).