Перейти на Головну сторінку
+38-(032)-255-36-55
+38-(067)-50-88-667

vidviday.com.ua@gmail.com

УВАГА: примітки біля дат позначають наявність вільних місць ('+' більше 10 і '!' менше 10 місць)



Чи знайде спокій душа монаха у костелі Єзуїтів?

У рамках проекту «Львівські шпацери» кореспондент «Леополіса» зазирнула у підземелля храму.

У вихідні не те що не хочеться висувати носа на вулицю, а й вилазити з-під теплої ковдри. Та я все ж рекомендую пересилити себе і разом з Туроператором «Крилос Ком» здійснити цікаву екскурсію львівськими підземеллями. Наберетеся приємних вражень, а емоції аж зашкалюватимуть. Така екскурсія цілком безпечна (перевірено на собі). Крім того, температура повітря «під древнім Львовом» – плюс десять.

Якщо полюбляєте пригоди і містику – подорож у підземелля костелу Єзуїтів, Преображенську та Домініканську церкву – те що треба. Раджу озброїтися ліхтариком, прихопити із собою термос з кавою – і вперед! Екскурсія триває близько трьох годин, орієнтовна вартість – 40 грн. (дитячі квитки – дешевші).

Від Етнографічного музею йдемо до костелу Єзуїтів (храм Петра і Павла, вул.Театральна,11). Собор, збудований у стилі бароко, був закритий для відвідувачів протягом 65 (!) років, і лише 6 грудня 2011 р. цю величну споруду відкрили. До цього часу там було книгосховище, а якщо точніше – книгозвалище. Генеральним архітектором костелу і головним будівничим був Джакомо Бріано. Храм зводили протягом двадцяти років (з 1610 по 1630 рік). А ось підземелля датовані XIV-XV століттями, як і фундаменти більшості будинків на площі Ринок. Костел св. Петра і Павла є найбільшим у старому місті і може вмістити 3,5 тис. осіб у партері і ще 1,5 тис. осіб на галереях. Його розміри: довжина 41 м, ширина 22,3 м, висота від підлоги до склепіння 26 м.

Спускаємося вниз. Екскурсовод Любомир Воробій розповідає, що на вхідних дверях до підземелля зберігся автентичний замок, який працює дотепер (пан Любомир показує ключ від цих дверей). Далі проходимо через найдавніші у Львові двері XVII століття. Так і хочеться до них доторкнутися…

Більша частина підземель ще не розчищена. Роботи тривають. Нещодавно там знайшли саркофаг єпископа Вижицького, дерев’яну труну, фрагменти кераміки, кам’яного декору, виробів з металу, дубові сваї. «Після війни (у 1944-1945 роках) церкви, у яких зазвичай були поховання, почали нищити, – розповідає пан Любомир. – Зникали дорогоцінні прикраси, священні регалії з коштовних металів, оздоблення з домовин… Мав доступ до цих об’єктів і місцевий криміналітет. Очевидці розповідають, що після війни діти бавилися органними трубами, як шаблями. Орган стояв у кожному костелі. Це все масово нищили».

Дісталося храму і за часів незалежності України. «Книги до костелу Єзуїтів звозили з усіх монастирських бібліотек, з наукового товариства ім.Т. Шевченка. Потім все передали бібліотеці Академії наук, яка це впорядковувала. Порядку тут не було. Тут було місце для зловживання, розкрадання та розбазарювання… Ганьба, що ми чекали аж двадцять років, щоб споруду повернули церкві», – обурюється пан Любомир. Вивезені книги зберігаються у військовій частині на вулиці Авіаційній (на Левандівці).

Нині стоїть питання про відновлення храму (фасад реставрації не потребує). «Лише на ремонт органа потрібно 80 тисяч євро. На реставрацію усього храму – 30 мільйонів євро. Таку цифру подає відомий дослідник Львова, історик Юрій Смірнов», – зауважив екскурсовод. Собор передали греко-католицькій церкві, військовій капеланії. Тут як такої парафії немає. До храму можна всім ходити і молитися. Опікується цим собором українська армія.

Роботи у цих підвалах – непочатий край! У християнській церкві є традиція – ховати у посвячену землю. Тому найбільш заслужених людей ховали у підземеллях церков. Згодом австрійська влада заявила про небезпеку епідемій, а тому чимало поховань вивезли з центральної частини міста. Зупиняємося біля раритетної труни. На ній тисячолітній порох… Домовина порожня, але відчуття, зізнаюсь, моторошні… Пан Любомир розповідає про монаха, привид якого досі блукає цими підземеллями… Правда, школярі, які нещодавно приходили на екскурсію, побачивши «привида», здогадалися про підступ…

«Згідно із легендою, один багатий чоловік пожертвував на потреби цього монастиря все своє майно і став монахом, – веде далі екскурсовод. – Він вважав, що заслуговує на якесь особливе ставлення до себе. Але принцип чернечого життя такий: бідність, послух, покора, молитва, жодної гордині. А його поведінка не співпадала з тими принципами. Як покарання, монаха вирішили ув’язнити у келії, де він мав на самоті відмолювати свої гріхи. Але він не хотів покаятися. Одного разу до нього прийшов чоловік у чорному плащі і довго не виходив з келії монаха. Коли келію відкрили, там нікого не було. Була лише записка: «Монах віддав свою душу нечистому». З того часу душа монаха не знаходить спокою і час від часу його можна бачити у підземеллях цього монастиря»…

Заворожені розповідями, відвідувачі просуваються до виходу. Спритна туристка з Башкирії зазирнула в усі закапелки підземелля. Інші відвідувачі (видно, що у доброму гуморі) купують на виході «чоколядки» з зображенням левів. Туристи залишають копійки біля дерев’яної та кам’яної скульптур, аби повернутися до славного міста Лева…

Автор статті та фото: Сюзанна БОБКОВА

Джерело: газета "Високий Замок" http://www.wz.lviv.ua/articles/104196