Наша команда: Марія Надич

Чарівна бойківчанка, адже народилася і виросла у Сколе на Львівщині, яка не уявляє свого життя без подорожей та не терпить одноманітності. В недавньому минулому – строгий викладач, яка вміє танцювати на пілоні, а сьогодні – декоратор приміщень і подій, а ще керівник туристичних груп. Все це про нашу колегу Марію Надич. Тож знайомимося ближче.

Марія про себе

Не люблю одноманітності. Вона мене втомлює. Тому намагаюся жити так, щоб кожний мій день був яскравим і не схожим на інші.

Люблю кактуси, маю аж два. Кота не маю, але товаришую, якщо можна так сказати, з сусідською кицькою, до якої часто приходжу в гості. Мені дуже шкода усіх бездомних котиків. Завжди, особливо взимку, намагаюся їх підгодувати. Зазвичай, вони дуже налякані і бояться взяти їжу, втікають, коли намагаєшся їх погладити. Деколи таке ж і з людьми, які з осторогою ставляться до несподіваної допомоги чи вияву бажання їм допомогти.

Ще з дитинства я завжди опікувалася меншими, і не тільки тваринками. У мене є молодші брат і сестра. І я, як старша сестра, завжди їх підтримувала, вони йшли за мною.

Сколе vs Львів

Я родом зі Сколе. Мабуть, після того, коли переїхала жити до Львова, то більше полюбила Карпати і своє рідне місто. І на лижах навчилася їздити лише кілька років тому, хоча виросла в горах, поруч з курортами Львівщини. Як це часто буває, думала, що гори нікуди не зникнуть і я завжди встигну освоїти лижі.

Закінчивши середню школу, я переїхала до Львова. Вчилася, жила в гуртожитку. Потім працювала. Розуміла, що в Сколе мені буде тісно. Спочатку важко звикала до Львова. Тепер не уявляю собі, як можна жити не у Львові?

Вчилася в Інституті економіки і туризму на менеджера готельного господарства і туризму. Після завершення навчання працювала у цьому закладі. Але згодом зрозуміла, що мене більше приваблює практичний туризм, а не теорія.

Перший досвід, виклики долі і закордонне стажування

В дитинстві мріяла бути лікарем-хірургом. Але доля склалася так, що я вибрала туризм. Що мене до цього спонукало? Якось проводжала мамину подругу, вона вперше їхала за кордон у туристичну мандрівку. Певну частину дороги (від Львова до Сколе) я проїхала з нею в автобусі. Ще тоді собі подумала – яка цікава робота у гіда-керівника, який супроводжував групу. Їздиш, багато цікавих місць бачиш, спілкуєшся з людьми. Я теж так хотіла.

Одним із основних критеріїв вибору закладу навчання було те, що там пропонували поїхати на міжнародне стажування. Я скористалася цією можливістю на третьому курсі – поїхала на студентську конференцію у Польщу. Був конкурс наукових робіт, переможці якого їхали за кордон. Моя робота перемогла у цьому конкурсі. На той момент я не мала закордонного паспорта, не знала польської мови. Але за два дні паспорт уже був готовий. Мову, на жаль, так швидко не вивчиш. Я завчила кілька фраз, щоб самостійно добратися до місця призначення у Гданську. І мені все вдалося.

Це було 2005 року, тоді не було ні он-лайн перекладачів, ні мобільного інтернету з картами і навігацією. Зрозуміла, що в комунікації головне перебороти страх і можна спілкуватися не знаючи мови, безвихідних ситуацій не існує. Люблю такі виклики від життя. Ця поїздка мене змінила. Я зрозуміла, що можу значно більше, ніж думаю про себе і ніж роблю.

Мрії Марії Михайлівни

2005 року я почала працювати в Інституті економіки і туризму. Спочатку лаборантом, після закінчення навчання – викладала готельну справу. І це тривало 8 років: я була викладачем, потім – на керівній посаді, керівником відділу практичного навчання, згодом – відповідальним секретарем приймальної комісії.

До мене зверталися Марія Михайлівна. Колись я про це мріяла, мені це дуже подобалося. І моя мрія здійснилася. Зауважила, що часто для здійснення бажання у життя притягую чи потрібних людей, чи події складаються саме так, як потрібно, чи відбуваються несподівані вирішення справ. Переконуюся, що навіть найсміливіші мрії стають реальністю.

Але робота в інституті мені набридла. Я зрозуміла, що кар’єрного росту у мене більше нема і треба щось змінювати.

Принциповий викладач

Минулого року я зустріла свого колишнього студента, кому поставила 2 на екзамені. Він мені це згадав. Було дуже соромно, але він сам винен. Він не виконав на екзамені жодного завдання. Тому й поставила 2. Він запропонував мені хабар за екзамен, мовляв, навіщо вчитися, якщо все можна купити. Для мене така позиція неприйнятна. Я ніколи принципово ні у кого не брала хабарів. Мені неприємно було через цю ситуацію.

Я справді хотіла навчити своїх студентів. Він прийшов на перездачу, але нічого не вивчив. Я змусила його переписати вручну весь конспект, щоб хоч щось запам’ятав. Врешті цим він заслужив 3.

Мені не соромно дивитися нікому в очі, навіть тим, кому ставила двійки. Потім вони мені дякували, бо це стимулювало їх вчитися.

Від строгого керівника до гіда-мандрівника

Фірму «Відвідай» знаю дуже давно, ще з інститутських часів, коли вони тільки починали свою роботу. Як зараз пам’ятаю, коли їхні представники на презентації у ЛМР сказали, що крім того, що вони будуть розвивати внутрішній туризм, вони файні хлопці. Так і є. Разом із сестрою спочатку мандрувала з ними, як туристка. Ми любимо Україну, цікаво пізнати усі її місцини. Треба добре знати свій край, бо ми маємо чим захоплюватися і пишатися. Тепер я намагаюся всім своїм туристам у подорожах прищепити частинку любові до України, до Карпат, до тих місць, якими ми подорожуємо.

Згодом, як постійна туристка, почала отримувати різну інформацію: про нові тури, запрошення на події, навчання на курсах.

Набір на навчання на курсах керівників груп і екскурсоводів Закарпаттям у 2015 році пропустила, бо на той час мала накладку з танцями. А вже наступного року вчилася на курсах Гуцульщиною. Дуже тішилася такій нагоді.

Роком раніше я зі сестрою і мамою їздили на Говерлу. Ми жили в готелі на курорті «Буковель». В тому ж готелі жили туристи «Відвідай», які теж мали тур на Говерлу. За програмою ввечері була «Гуцульська забава». Нам дозволили приєднатися. Ми були в захваті, натанцювалися, дуже сподобалося. Я ще більше полюбила колорит Гуцульщини. Тоді я навіть уявити собі не могла що через деякий час участь у таких забавах буде для мене регулярною і я буду возити туристів на Гуцульщину.

Життя з нової сторінки

Коли вирішила записатися на курси по Гуцульщині, то на той момент ще працювала в інституті. Перших кілька місяців жила в шаленому режимі: робота в інституті, потім курси, вечорами прослуховувала лекції. Перед Новим роком прийняла рішення змінити своє життя і звільнилася з інституту. Захотіла почати рік з нової сторінки.

Тоді відчула себе вільною людиною. Без тягаря відповідальності за свою посаду і всіх обмежень в поведінці, одязі. Там я не могла прийти на роботу в джинсах чи шортах. Хоча я переконана, що одяг абсолютно ніяк не впливає на професіоналізм людини. Але державні установи мають свої правила. Зараз я щаслива, що можу бути сама собою і займатися улюбленими справами.

Танець на пілоні

Пробувала займатися пол денсом – це танець на пілоні. Мені це подобалося, я хотіла навчитися. Ми навіть кілька разів виступали. Зрозуміла, що це не просто танці, а важкий спорт.

Оскільки на той час я працювала в інституті, зі студентами, то мені не було комфортно. Щоразу йшла на тренування з осторогою. Якби хтось сказав, що бачив викладача кафедри, яка танцює в нічному клубі на пілоні, то це було б кінцем кар’єри. Серйозної розмови з ректором я б точно не уникнула.

Тому ці танці залишалися для мене, як хобі, яке розвиває пластику, а не професійне заняття. Року тренувань було достатньо, щоб навчитися, освоїти. Якщо захочу – зможу продовжити.

Підприємець-декоратор

Паралельно з курсами гідів я закінчила курси по підприємництву. Протягом року активно займалася декором приміщень, святкових подій  – я декоратор в душі. Це хобі, яке приносить прибуток і задоволення. У цій сфері я самоучка. Хоча закінчила фізико-математичний клас, то знання простору, орієнтація у величинах, масштабах, пропорціях у мене є.

Декорувала весілля всім своїм родичам і друзям. Вперше це було, коли ще вчилася у сьомому класі школи. Декорувала весілля двоюрідній сестрі, в селі: танцювальний зал, приміщення для гостей. Тоді не було нічого. Я мала тільки кольоровий папір. Знайшла квіти, калину – вийшло гарно.

Тоді зрозуміла, що мені це подобається, не обов’язково мати дорогі аксесуари і матеріали, щоб створити красу. Головне – ідея. Але в кожного свій смак і вони не завжди співпадають.

Активний туризм

Все почалося після закінчення курсів гідів Гуцульщиною від «Відвідай». Чудово пам’ятаю свій перший тур. Тоді я була керівником групи, на мені були усі організаційні завдання. Щоб не заблукати, вмикала навігатор у мобільному телефоні. Хвилювалася де зробити зупинку, скільки часу виділяти, щоб усе встигнути, щоб не проїхати потрібні об’єкти, бо сама була в такому турі лише раз.

Пригадую, коли поселяла групу в готель, я стояла на першому поверсі біля адміністратора, а всі туристи один за одним піднімалися сходами до своїх кімнат. Саме тоді усвідомила яка на мені велика відповідальність за всіх цих осіб, майже пів сотні туристів. Було трохи лячно.

Коли ж вперше поїхала гідом – було ще більш стресово. Схожа ситуація була, коли я готувалася до своєї першої лекції в інституті. Тоді хтось із досвідчених колег порекомендував підготувати ще запасний матеріал на 20 хв. Я так і зробила. Врешті, розповіла все, що планувала, весь запасний матеріал і ще орієнтовно 15 хвилин залишилося до кінця пари. Так сталося і в турі: що згадувала, те розповідала, але розуміла, що цього замало і треба ще щось говорити.

Мені легше працювати керівником групи, ніж гідом. Хоча за останній час переконалася, що можу поєднувати обов’язки, як ми кажемо, бути 2 в 1. Все залежить наскільки впевнено себе почуваєш на маршруті, чи маєш усю інформацію. Якщо їхати екскурсоводом, з іншим керівником, то відчуття, що не повністю контролюєш процес і не відчуваєш настрій групи.

Робота дарувати враження

Працювати в туризмі – це хобі, яке приносить задоволення і прибуток. У мене є і інші справи, якими я заробляю. Сфери, в яких я б хотіла розвиватися і себе реалізовувати. Але коли мені бракує натхнення – я їду в тур.

Що мені найбільше подобається у цій роботі? Враження, реакція туристів, коли вони вперше бачать якийсь об’єкт. Пригадую свої відчуття від побаченого вперше, коли захоплення і емоції аж розпирають. Це було в Бакоті, я знала історію цієї місцини, як вона утворилася, але коли побачила – захват.

Коли бачу захоплення в очах туристів – мене це окрилює і я відчуваю гордість, що їм це відкрила. Впевнена, що заради таких емоцій люди будуть подорожувати більше, у нові місця, або ж повертатися туди, де їм сподобалося.

Я хочу мати свій магазин подарунків, де люди зможуть придбати максимально влучний подарунок для тієї людини, кому вони його купують. Це дуже важливо – дарувати радість, потрібне. Я сама люблю робити подарунки, підбирати їх під кожну конкретну людину. Щороку на Миколая готую для дітей з сиротинця презенти. Приємно бути таємним Миколаєм, дарувати ці магічні моменти щастя.

Цікаві моменти

Минулого року взимку їздила на Гуцульщину в 4-денний тур, ми каталися на лижах. Були туристи з різних куточків України. Всі здружилися, залюбки ділилися своїми враженнями. Один мужчина сказав, що він за день врятував щонайменше 15 осіб. Всі дивувалися, що ж сталося. Той розповів, що коли вранці виїхав на гору, став на лижі, то зрозумів, що не доїде вниз. Гучна гуцульська забава напередодні далася взнаки. Тож він вирішив йти пішки вниз. І дорогою протягом двох годин рятував від себе усіх, хто спускався.

В турах закохані пари часто зізнаються одне одному у своїх почуттях, освічуються. Приємно бути свідком таких подій.

Натхнення у речах навколо

Як і кожна робота, туризм виснажує. Щоб перезавантажитися, я люблю валятися в снігу, як мала дитина. Коли випадає багато снігу, йду в парк і роблю там ангелів-метеликів. Мені це дуже подобається. Люблю спостерігати за людьми, за їхньою ходою, емоціями на обличчях, припускати про що вони думають.

А ще літаки люблю. Але ніколи ними не літала. Люблю за ними спостерігати. Коли мені потрібна нова емоція чи енергія, я йду в аеропорт, стою і спостерігаю за рухом літаків. Мене це надихає, хоча боюся висоти.

Робота з «Відвідай»

Завдяки цій туристичній компанії я почала по-іншому дивитися на Україну. Маю можливість показувати людям цікаві місця, ділитися своєю любов’ю, популяризувати наше, рідне.

Подорожі – найкращі сувеніри, адже ми привозимо незабутні враження. Я багато подорожую, в тому числі і за кордон, але при цьому ніколи не перестану любити Україну. Бажаю усім якомога більше пізнавати світ і нашу рідну Україну, бо ми теж маємо чим пишатися і захоплюватися.

Спілкувалася Надія Кугук

(Visited 248 times, 1 visits today)
Поділитись з друзямиEmail this to someone
email
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin
Pin on Pinterest
Pinterest




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.