Перейти на Головну сторінку
+38-(032)-255-36-55
vidviday.com.ua@gmail.com

Львів, вул. Замарстинівська, 34

\"\"


07.05.2015
Ніхто не попереджав, що буде так! Або просто «Жидачівський Люрд + долина диких тюльпанів»

Пропонуємо до Вашої уваги яскравий репортаж з туру «Жидачівський Люрд + долина диких тюльпанів» проілюстрований численними фотографіями - від нашої туристки Олі Росяк:

Чого я очікувала, виходячи з дому? Сама не знаю. Так вже сформувалося в моїй свідомості, що тур чи екскурсія, яка триває один день - це щось дуже неправильне, таке, що немає права на існування, адже поїздка обмежена в часі, всього лиш один день. Що можна встигнути за один день? Це ж настільки мало, навіть не встигаєш вбуватися, прожитися атмосферою самої екскурсії. Тому, мабуть, нічого особливого й не чекала. Але ...

Але Туроператор «Відвідай» і їхній тур «Жидачівський Люрд та долина диких тюльпанів» переконали в протилежному. Зрозуміла, що пора б вже переглянути свої погляди на одноденні тури, адже це кардинально не те, чого я очікувала. Навіть не так. Це на 1000% не те!

Почну свою оповідь із зустрічі. Що можна сказати про керівника групи, п.Олену? Привітна жінка, яка зустрічає кожного туриста посмішкою, дуже мелодійним голосом, та бажанням допомогти-підказати, навіть якщо це туристи з іншого автобусу.

 

Автобус на вигляд пристойний, водій уважний до всіх деталей, оскільки розуміє, що від комфорту туристів залежить багато. Салон чистий, кожне крісло пронумероване, що додає зручності, туристам не потрібно рахувати котре з місць їхнє. Все видно наглядно.

Компанія в поїздку зібралася доволі різношерстна: від малого до великого. Були й молоді люди, віком коло двадцяти, а були й поважного віку пенсіонери, років так за шістдесят. Одним словом: зустрілися різні покоління в одному автобусі, під наглядом одного керівника, в очікуванні однієї дуже цікавої мандрівки.

Моя мандрівка ж почалася з роздумів, чому саме Жидачівський Люрд? Яке відношення має Люрд до цієї поїздки? Адже ж знаю, що Люрд - це чудотворне місце Богородиці у Франції … Але ж це Україна! Так ще й Львівська область. Відповідь на своє питання я таки отримала, але згодом.

Перша зупинка: Дуброва

Розкривати усіх таємниць не буду, бо ж навіщо тоді їхати в поїздку, якщо наперід усе буде відомо?

Тут наша група мала можливість оглянути унікальний печерний комплекс білих хорватів та камінь-диравець! Захоплива розповідь Миколи Майданського, нашого екскурсовода протягом поїздки, не відпускала слухачів. Ніхто не відходив надто далеко, бажаючи почути усі деталі розповіді. А місцями вона набувало містичного характеру! Якщо хочеться довідатися про що я веду мову – гайда в тур!

Спостерігаючи дивовижні пейзажі печерного комплексу, щоживе своєю історією, яка триває до сьогоднішнього дня, згадалися уривки з фільму «Хоббіт», а точніше пейзаж поселення Хоббітон. Скажіть, і навіщо шукати Нову Зеландію для зйомок фільму, коли коло рідного Львова знаходяться печери, які ідеально вписуються в картину фільму, варта їх лише трішечки «причепурити»?

Пропоную українському кінематографу звернути увагу на це місце і написати сценарій українського блокбастеру!

Від такого напливу туристів та уваги, навіть місцеве сімейство гусей було в шоці! В житті їм не робили настільки масштабних фотосесій!

Зупинка друга: Розділ

Декілька слів хочеться сказати про Миколу Майданського, екскурсовода. Людина розумна та обізнана, знає багато історій. І здається, що його можна запитати про любий куточок нашого краю, навіть про «он той камінь» і він розповість! І розповість натхненно, з душею. Протягом поїздки виникло відчуття, що якби цьому чоловікові дати волю, то цей тур можна було б проводити не один день, а щонайменше три! Стільки цікавої інформації зберігається у його голові!

Але попри все маю визнати, що п.Микола не просто фанат своєї справи, як той лектор на парі, який хоче запхнути зазубрений ним матеріал у «світлі» голови своїх студентів, ні!

Він живе своїми історіями і це яскраво відчутно, це передається кожному, це надихає та захоплює, бере в полон і не відпускає до останнього слова сказаного ним. Микола Майданський намагається донести до слухача неймовірні історії з теплотою та любов’ю!

Під час другої зупинки ми мали нагоду познайомитися з одним з найбільших палаців Галичини – Жевуських-Лянцкоронських.

Навіть попри сиру погоду та невеликі опади, якими супроводжувала нас небесна канцелярія протягом поїздки, ніщо не змогло вразити більше, ніж брама! Вхід до парку, яким ми крокували до самого палацу. Вже при вході відчувається атмосфера цього місця, передаються емоції, очікування, хвилювання: «Якщо така велична брама, то що ж чекає на мене попереду?»

Але перш ніж «переступити поріг» погляд привертає непримітна, на перший погляд, таблиця, надпис на якій голосить: «… Будь обачний! На території злий собака».

P.S. Злого собаки на нашому шляху так і не було! Він або просто злякався такої кількості відчайдухів, які потривожили його володіння, або насправді не такий вже і злий.

Перш ніж дістатися самого палацу, який всі так очікували побачити, ми почули цікаву історію одного дерева (фото дерева навмисне викладати не буду, щоб зберегти інтригу)! Таких дерев у нас немає, воно родом із далекого «заокеання». Хочете довідатися, що це за дерево та побачити його? Хм … тоді Вам до ТО «Відвідай».

І от нарешті сам палац!

Хай він зараз переживає не найкращі свої часи, але якщо включити трошки уяви та заглибитися в розповідь п.Миколи, є всі шанси «опинитися» в часи розвіту палацу! Побувати на під’їздній дорозі, вийти з карети та прокрокувати по кам’яних сходах до дивовижної краси входу в сам палац!

Розміри просто вражають своєю величчю. Щоб оглянути усі закуточки та роздивитися найменші дрібниці потрібно не одну годину на дослідження! І повірте, п.Микола знайде не одну захопливу розповідь, щоб час на оглядини не проходив сумно та в тиші. Оскільки місце дійсно тихе та затишне.

Далі жодних коментарів: просто подивіться і переконайтеся, що якщо там ще не побували, то не варто шукати пам’яток за далекими кордонами нашої Неньки, перше огляньте своє – рідне!

Зупинка третя: Жидачів

Завдяки туру «Жидачівський Люрд+долина диких тюльпанів» під новим ракурсом пізнала для себе містечко Жидачів. Живу у Львові, їхати до нього не далеко, але жодного разу його так і не довелося відвідати. Ніколи не могла уявити, наскільки це затишне, тихе місто повне цікавого, незвіданого, незвичайного.

Люди тут привітні, автівок мінімальна кількість і більшість людей пересуваються завдяки велотранспорту! На «двохколісному коні» тут можна побити як мале хлопча років 12, так і старшу жіночку, якій трошки більше за «тридцять», чи навіть поважного віку пенсіонерів! Кожних декілька хвилин повз тебе проїжджає хтось на велосипеді. От би Львів почерпнув цю хорошу звичку у Жидачева, місто стало б чистіше і вдалося б уникнути корків на дорогах.

До речі, а Ви знали, що Жидачів на цілих 100 років старший за Львів і змінив близько 32 назв свого міста? Але то тс-с-с-с, секрет, який нам повів заступник міського голови – п. Ярослав.

Місто живе своїм ритмом та своїми історіями, які знають далеко не всі.

Нашій групі неймовірно пощастило, окрім того, що ми побачили як цвітуть дикі тюльпани, ми застали цвітіння магнолій. Білі квітки прикрашають і милують око відвідувачів. А незабаром це місто знову порине у квітучих деревах, тільки цього разу має цвісти мигдаль!

Ми мали нагоду в рамках туру, відвідати Львівську Національну Галерею Мистецтв ім.Б.Возницького. Екскурсію проводив директор музею – Степан Ревуцький.

Хай Галерея поки тільки починає наповнювати свої кімнати експонатами та роботами, але вже зараз можна почути захопливі історії і побачити те, чого по телевізору не покажуть. Туристи наче зачаровані ходили за нашим екскурсоводом, на даному «об’єкті» і слухали його розповіді. Єдина перешкода, яка стояла між нами та цим чоловіком – це час! Надто мало часу, через насиченість туру, було виділено на оглядини Галереї. Але навіть це не завадило розказати все і навіть більше! Усі туристи брали активну участь в обговоренні і задавали чимало уточнюючих питань, що не могло не порадувати п.Степана. Він точно не очікував на настільки цікаву аудиторію до його оповідей.

До речі це був не просто тур, а майже паломницький тур, оскільки ми мали нагоду помолитися не одній чудотворній іконі! Першою з них стала – чудотворна ікона Богоматері Воплочення – Жидачівська Оранта, яка знаходиться в храмі Святого Воскресіння Господнього.

Не було жодного, хто залишився б осторонь, у кого б не залишилось нічого, про що варто було б розповісти і попросити. Усі збилися купкою коло ікони і молилися, хтось на колінах, хтось стоячи. Відчуття, яке важко описати словами. Думаю кожен зрозуміє й без слів, що хочеться передати.
На виході усі отримали на згадку образок із зображенням Жидачівської Оранти. Ми виходили з небувалим настроєм та натхненням, хай і були вже добряче зголоднілі та помучені погодою, яка не хотіла нас тішити теплом.

Далі наш шлях пролягав до Замкової гори, щоб оглянути Меморіал «Борцям за волю України». Не можу судити про всіх, але піднімалася я на гору з трепетом і мурашками, особливо зараз, в час, коли це питання болюче й актуальне, і наші хлопці гинуть там, на передовій…

Дорогою назад до автобусу нас супроводжував вже не дощик, а справжні крупинки невеличкого граду. Можливо це просто збіг, але мені здається, що навіть природа відчула наші всі переживання.

І нарешті обід … Добряче зголоднілі та замерзлі, з думками про гарячий чай, ми вирушили до ресторану «Фаворит». Якщо в туроператорі «Відвідай» обирали заклад вперше, то не помилилися з вибором. Єдине прохання – краще організувати обід. Оскільки очікувати на зміну страв довелося доволі довго, хоча від цього, своєї поживності він не втратив! Страви були надзвичайно смачні. Вони зарядили усю групу енергією для подальшої подорожі.

Зупинка четверта: Кохавино

Що? Ем … Кохавино? А ніхто нічого не сплутав?

Переглядаючи маршрут туру очі мимоволі затрималися на зупинці в Кохавино. Оскільки назва перегукується з відомою маркою туалетного паперу, стала губитися в роздумах, чого ж можна очікувати від зупинки в подібному місці. Оскільки інших асоціацій у мене не виникало.

Без перебільшення маю визнати, що згодом, Кохавино і його таємниці стали для мене найбільшим відкриттям в цьому турі.

Коли на горизонті почали вимальовуватися обриси церкви монастиря Святого Герарда у мене ледь щелепа не відпала. Чому я тільки зараз довідуюся про таку красу, яка просто у нас під боком? Певна, що кожний другий львів’янин про його існування навіть не підозрює!

Але перш ніж розпочати подорож, ми вирушаємо до готичної каплиці та джерела. Нас зустрічає брат Святослав, який і проводив екскурсію. Навдивовижу неймовірно світла, добра та позитивна людина. Він одразу зачарував нас своєю посмішкою, голосом, оповідями. Усі туристи, без жодного перебільшення, слідували за братом Святославом буквально по п’ятах, вслухалися в кожне слово, вбирали в себе інформацію.

Ми чули історію одну за іншою, і одна дивовижніша за іншу. Відчуття Божої присутності не покидало від початку до кінця. Слухали уважно і про пташку, і про стару вибухівку в колодязі, і про символізм, і про сестер-радемтористок … Було так легко, коли брат Святослав розповідав.

Ось тут я й знайшла відповідь на своє запитання: чому Люрд? Точніше не я сама знайшла, а її підказав брат Святослав. Навіть не очікувала, що все настільки просто. Вода в джерелі є чудотворною, аналогічною по своїх властивостях, що й вода з Люрду! Пазл склався до купи.

Згодом ми мали нагоду скуштувати цієї води і набрати її з собою. Наш керівник подбала про це, підготувавши пляшку, оскільки ніхто не очікував, що в нас буде така нагода.

І знову нам не вистачає одного, щоб в повному обсязі насолодитися атмосферою цього місця та прожити його історію – часу! Хоча на екскурсію було виділено в загальному десь хвилин 45, цього було недостатньо. Більшість туристів на слова брата Святослава, що потрібно вкорочувати оповіді, відповідали щось на зразок: «Не звертайте уваги, продовжуйте!». Ніхто не хотів покидати цього місця.

Згодом ми повернулися до самої церкви. Дорогою нас супроводжували історії про спроби знищити це святе місце, і про те як «чомусь згорів» монастир при церкві. А ще, брат Святослав розповів, що схожого планування, тільки в два рази більший собор знаходиться в Італії! Але більш детальніше усе розповісти зможе хтось з братів.

Нам випала нагода вже вдруге за цей день звернутися молитвою до чудотворного образу Матері Божої Кохавинської, і за проханням брата Святослава, першу молитву ми прочитали за повернення миру на Україну.

Згодом, кожен мав нагоду попросити в Матері Божої про щось своє, сокровенне.

Зупинка п’ята, яка плавно перейшла в шосту: Руда та Лівчиці

Покинувши Кохавино, та досі перебуваючи під сильними враженнями, ми рушили далі маршрутом, до Руди, де нас чекав перший в Україні музей гетьмана Івана Виговського.

На нашу групу очікувала цікава мандрівка музеєм. А Ви хочете знати чи похований Іван Виговський під старим дубом, який росте в селі? А я тепер знаю! І не скажу, то велика таємниця. Тільки обрані, котрі відвідали тур, знають її розгадку!

У зв’язку з невеликим браком часу та непереборним бажанням таки застати дикі тюльпани у відкритому вигляді, поїздка в Лівчиці обмежилася оглядом з вікна автобусу палацово-паркового комплексу збудованого у стилі мисливських австрійських замків.

На ходу змінився маршрут і замість Надітичів, ми вирушили до Верину! Це був неочікуваний та досить екстремальний поворот подій. Всі в автобусі стали радісно переговорюватися про свої очікування від диких тюльпанів.

Зупинка шоста, остання: Верин (долина диких тюльпанів)

Тут не потрібні зайві слова, це варто просто бачити наживо, от і все! Такого захвату в очах туристів я не бачила. Як малі діти усі стали присідати, вставати на коліна, навіть лягати, аби тільки в найкращому ракурсі сфотографувати маленький темний бутончик…

Щасливі та трошки втомлені ми повернулися до рідного Львова. Комусь він рідний на все життя, а хтось просто гостював і вирішив потішити себе чудовою мандрівкою.

Автор тексту та фото: Оля Росяк.