Наша команда: Лесик Олесюк

Він – людина-феєрверк. Саме такою буде найвлучніша характеристика гіда, керівника екскурсійних груп, улюбленця тисяч туристів Лесика Олесюка.

Лесик з дитинства звик жити активно. Він займався дзюдо і паралельно вчився грати на бандурі, співав у хорі, колекціонував марки, самостійно осилив секрети випічки кулінарних шедеврів, навчився ходити на ходулях і ковтати вогонь та ще багато всього іншого. Лесик і тепер захоплює своїм темпом життя і різноплановістю зацікавлень. Тож давайте знайомитися ближче.collage1

Made in Lviv, а вирощений у Жовкві

– Коли мене запитують звідки я, то саме так і відповідаю. Так склалося, що у дитинстві я жив у бабусі в Жовкві. Там вчився у загальноосвітній та музичній школі. Дехто дивується, а я сам дуже хотів вчитися у музичній школі. Спочатку марив флейтою. Але після першого прослуховування музичного слуху у мене чомусь не виявили. А от уже наступного року він у мене наче з’явився. Мабуть, через те, що я дуже хотів займатися музикою, якось вдалося його розвинути. Я був єдиним хлопчиком-бандуристом у школі. У мене навіть були свої накладні нігті (сміється – авт.). Також співав у хорі. До речі, наш хор зайняв перше місце в обласному музичному конкурсі ім. М.Лисенка. Нас тоді по телевізору показували. Це була неабияка подія для всієї Жовкви!

Додатково я вчився грати на фортепіано. Згодом ще й освоїв набір блатних акордів для гри на гітарі. Це пригодилося мені у студентські часи. Я виконував на акустичній гітарі лише одну пісню «Дупа Джалізовая» з репертуару «Братів Гадюкіних», але у різних інтерпретаціях: від ліричного до хард-кору. Завдяки цьому завжди був у центрі уваги студентських компаній. У школі я ще на дзюдо ходив. Але ті заняття закинув, бо часу не вистачало.

– А коли ти востаннє грав на бандурі?

– Ой, дуже давно. Мабуть, після технікуму. У мене не було своєї бандури, бо це було дуже дороге задоволення. Та й зараз бандура недешева, вона коштує від 5000 грн.collage4

– У тебе було активне дитинство.

– Ще й яке! Попри всі гуртки я ще колекціонував марки. Пригадую, як виміняв на фантики від жуйок марку, датовану 1918 роком. На ній зображений тризуб і Шевченко. Бабуся, як її побачила, одразу заховала і заборонила про неї комусь розказувати. Тоді можна було нажити собі неабияких проблем через таку марку. Ті дитячі скарби зберігаються у мене дотепер.

9,5 років освоював енергетику

– Мабуть, студентські роки були не менш цікавими?

– Після школи я дев’ять з половиною років вчився на енергетиці. Спочатку чотири роки у Бурштинському енергетичному технікумі, а потім ще п’ять з половиною у «Львівській політехніці». Власне у Політехніці познайомився з Ігорем Губілітом, директором туроператора «Відвідай», ми вчилися на одному факультеті. З того часу й товаришуємо. Ми були членами студентського братства «Львівської політехніки».

bratstvo-064-Lesyk
Лесик-студент

Як директор його культурологічного відділення, організовував і проводив різні цікаві заходи і мистецькі зустрічі: з музикантами, художниками, поетами, карикатуристами. На сьогодні це вже такі відомі гурти, як «Океан Ельзи», «Королівські зайці» і Леся Герасимчук та інші. Разом з Ігорем ми організовували фестивалі, концерти. На той час я знав особисто майже всіх музикантів Львова.

Ще під час навчання у технікумі, я займався танцями. Напрямок – карпатські, зокрема і гуцульські. Наш колектив естрадного танцю багато гастролював і виступав. Я обожнюю танго і пасадобль. Хоча не вчив їх, але якщо знаєш основні рахунки, то станцюєш будь-що. Також у технікумі ми мали свою команду КВН. Це був цікавий, дуже активний і веселий період мого життя. Якось мені вдавалося ще й їздити за кордон, маю багато друзів у Польщі. Зараз не встигаю всього, що б хотілося зробити…

Про солодке життя

– Кажуть, ти готуєш дуже смачну випічку. Цьому також десь вчився?

– Я кондитер-самоучка і неймовірний ласун, дуже люблю солодке. Перший торт випік за рецептом з польської кулінарної книги. Знайшов її у бабусі і вирішив спробувати. На диво, все вдалося. Тож я успішно експериментував і далі. Мені це подобалося, люблю справу з тістом. Тепер впевнено можу дати фору багатьом кондитерам і не кожна пекарня випече такі смачні солодощі, як я.

Поки вчився, кожні вихідні заробляв тим, що продавав щосуботи у базарний день чай-каву-капучіно і випічку, яку сам випікав напередодні. Доволі швидко сформувалося коло постійних клієнтів. Мою випічку швидко розкуповували, зайвого ніколи не залишалося. А на свята у мене завжди було настільки багато замовлень, що я ледь встигав усе виконати. Клієнти заохочували відкривати свою кондитерську.

– Тепер ще випікаєш солодощі?

– Дуже рідко. Хіба коли приїжджаю до бабусі, то можу щось спекти. Хоча навіть дотепер деякі клієнти запитують чи міг би я виконати для них випічку на замовлення.

collage22
Віденський бал у Львові

Вуличний театр і фестиваль «Тустань»

– Я бачила твої фотографії з виступів вуличного театру. Важко ходити на ходулях?

– Так, насправді це важко і небезпечно. Потрібно вміти правильно падати, адже ходулі прив’язані до ніг, з них неможливо зіскочити. Тому деякі актори падали і ламали ноги, руки, ребра. На щастя, мене це оминуло. У складі театру ходулістів я їздив виступати у Дубаї. Це було у лютому 2010 року. А ще я навчився дихати і плюватися вогнем. Це було потрібно для виступу, мені сподобалося.collage3

– Що тебе приваблює у такій роботі?

– У вуличному театрі мені дуже подобається контакт з людьми. Важливо бачити їхню реакцію, іскорки в очах, емоції на обличчі. Якщо викликаю у людей позитивні емоції, вони посміхаються, щасливі, то й сам заряджаюся їхньою енергетикою.collage33

– Обличчя лицаря на плакатах фестивалю у Тустані дуже схоже на твоє…

– Так, я брав участь у театралізованій виставі «Легенда про народення лицаря». Власне я був тим лицарем і моє фото було на афішах. Дотепер мене асоціюють з тим фестивалем. І деякі туристи впізнають, це приємно.

Перший тур, як здача сесії

– З чого почалася твоя співпраця з «Відвідай»?

– З інноваційного проекту виготовлення туристичної карти Львова і області. Для його реалізації потрібно було залучити рекламодавців. Власне цю роботу мені і запропонували. Ми почали працювати. Згодом виникла потреба допомагати в організації поїздок, працювати на виїздах. Я погодився.фотоЛ-1

– Якими були твої враження від першої поїздки?

– Мене попередили, що в дорозі потрібно багато розповідати і дали мені цілий перелік матеріалів до освоєння. Це все потрібно було опрацювати, законспектувати основне, а потім ще вивчити. Я готувався, як відповідальний студент до здачі сесії. Були і недоспані ночі, і шпаргалки. Але перший іспит здав успішно. Відчув задоволення від такої роботи і вирішив займатися цією справою.

Зізнаюся чесно, перші рази було дуже важко. Після поїздок я був виснаженим. Багато часу йшло на відновлення. У турі щоразу емоційно віддаєшся, викладаєшся. Робота з людьми вимагає самовіддачі.

Та попри все, зі своєї першої поїздки пам’ятаю свій загальний стан, те, що я був щасливий і задоволений.

Мій перший самостійний виїзд був у тур в Кам’янець-Подільський. Щоразу у поїздці проводиться анкетування туристів. Пригадую, що тоді туристи оцінили мою роботу краще, ніж бувалих досвідчених екскурсоводів. Такі оцінки мене окрилили. Я собі подумав: «О, чувак, та ти крутий»!collage44

Неможливо подобатися всім, треба бути собою

– А як реагуєш на критику? Неможливо бути хорошим, ідеальним для всіх.

– Пригадую якось турист поставив мені 3 з 10 балів. Я довго переживав, заснути не міг, не міг зрозуміти чому так, телефонував до колег. Наступного дня, коли підняв цю тему у розмові з директором Ігорем Губілітом, він мені відповів: «Ти не долар, щоб усім подобатися». Як тут реагувати? Треба змиритися.

Я добре усвідомлюю, що не можу бути хорошим для всіх. У мене є свій образ: мій стиль зачіски, одяг, борідка… Мені це подобається і я хочу бути собою.

Вважаю, що свою роботу виконую добре. Я вмію та люблю спілкуватися з людьми, подаю інформацію, тому де ж мені ще бути, як не в туризмі? Це моє основне місце праці і я був одним з перших гідів «Відвідай».05

– Яким, на твою думку, має бути гід?

– Яскравим. Гіда мають бачити і чути з далека. Привітним і усміхненим. Але не слід забувати, що люди відчувають і не люблять нещирості. Варіант з натягнутою американською посмішкою не пройде. Враження про людину формується протягом кількох перших секунд спілкування. Тому навіть від того, як гід вітається, спілкується залежить на скільки йому вдасться створити комфортну подорож. У мандрівці людям потрібні увага та позитивні емоції. Якщо їм їх дати, вони будуть задоволені і захочуть поїхати ще і ще.06

– Як ти відпочиваєш і відновлюєшся після туру?

– Найкращий відпочинок – добре виспатися і помовчати. Коли почав регулярно їздити у тури, то після приїзду я завжди довго спав і першу половину дня відмовчувався, відповідав лише односкладними фразами. Зараз уже звик до напруженого ритму і завжди готовий до спонтанних поїздок.

Щоб відпочити і відключитися можу подивитися фільм чи пограти комп’ютерну гру, де потрібно позбирати монети чи годувати якихось тварин. Це допомагає.

Коло постійних туристів і кара фізкультурою

– Ти береш друзів, знайомих в тури, коли їдеш гідом-керівником? Тобі комфортно, коли серед туристів є люди, які давно тебе знають?

– Так, беру. Спокійно себе почуваю у такому середовищі. У нас навіть вже є сформоване коло постійних туристів. Коли їх бачу, то жартуємо, що маємо «родинний» виїзд. З багатьма ми вже стали друзями, багато і тісно спілкуємося. І це не залежить від віку, роду занять і місця проживання особи. Головне, щоб була хороша людина.collage2

– А після закінчення туру це спілкування продовжується?

– Є такі, з ким справді склалися дружні стосунки і ми продовжуємо спілкування. Люди відвідують Львів, ми із задоволенням зустрічаємося дотепер на каві, пиві, глінтвейні.

У мене хороша фотопам’ять, хоча не завжди пам’ятаю людей за іменем. Впізнаю туристів, які вже зі мною кілька разів подорожували. Звичайно, що і мене впізнають. Бували й кумедні ситуації. Якось ввечері гуляв Львовом, йшов повністю занурений у свої думки. Мене окрикнув мужчина зі словами: «Лесик, привіт! Ти мене не впізнаєш? Я ж Матроскін». Виявилося, що це чоловік, який працює на кораблику, яким ми катаємося по Дністру у турі «Кам’янець-Подільський круїз». Я віджартувався, що без кораблика його не впізнав. Бували й інші ситуації, коли туристи, які кілька років тому їздили в тур, дивувалися, що я їх не впізнав одразу.

collage1– З ким тобі цікавіше працювати: з дітьми чи з дорослими? Деякі гіди відмовляються працювати з дитячими групами, адже це потребує більшої відповідальності, більш виснажливо.

– Для мене нема різниці. Потрібно ставитися з повагою до всіх. З дітьми не можна панькатися і сюсюкатися. Вони відразу відчувають слабинку і вилазять на голову.

Стосовно діток, завжди спершу оцінюю ситуацію, а потім пропоную джентельменську угоду. Є правила, яких потрібно дотримуватися, а при порушенні – кара фізкультурою, порушники присідають або віджимаються.

Мандри бувають доленосними

– Які твої улюблені напрямки для подорожей?

– Я всюди почуваю себе комфортно. Кожне місце має свою специфіку і цікавинку. Коли мене запитують куди б я рекомендував поїхати, відповідаю, що всюди.

Я належу до того типу туристів, для кого комфорт не є вирішальним чинником при плануванні подорожі. Для мене важливою є компанія, товариство. Хоча якось подорожував самостійно, бо друзі передумали їхати. А я відвідав Луцьк, замок Любарта і чудово провів там час.

– А туристом у збірній групі їздиш?

– Так, звичайно.12

– І як тобі комфортніше: туристом чи гідом?

– Я звик сам керувати. Але дотримуюся професійної етики. Не роблю дискомфорту колегам. До всіх намагаюся ставитися з повагою.

– Часто туристи шукають в особі керівника друга, психолога, аналітика, слухача-співрозмовника. Як реагуєш на таке?

– Якщо маю час і настрій – дозволяю їм це. Багатьом людям справді бракує спілкування. Іноді просто зводжу туристів разом, щоб вони виговорилися одне одному. Бували випадки, коли люди знаходили свою долю в поїздках. Мені потім телефонували і дякували, що завдяки тому, що я когось пересадив у автобусі чи на дегустації, поселив у одній садибі, вони почали спілкуватися і це стало початком стосунків. Тож завдяки цьому вже навіть відбулося кілька весіль. Мандри бувають доленосними. Подорожуйте!

Спілкувалася Надія Кугук

 

Поділитись з друзямиEmail this to someoneShare on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInPin on Pinterest

8 відгуки в “Наша команда: Лесик Олесюк

  1. Дуже тепла та щира бесіда з найкращим гідом, якого я знаю. Завдяки цьому інтерв’ю взнала ще більше граней цієї талановитої людини. Дякую Надії Кугук за високу професійну майстерність. Читалося то все на одному диханні. Ще приємно було побачити фото мого авторства 🙂

  2. Ой,як я тебе давно знаю))) Ти людина – сонце, супер позитив)) Завжди згадую нашу співпрацю

  3. Дякую за відкрите інтерв’ю тобі Лесик та Надії Кугук! Лесик, як я тобі вже писала, ти дійсно світла людина, людина-промінчик, “11 родзинка Закарпаття” і не тільки…!)

  4. Дійсно позитивна людина.Тривала подорож під керивництвом Лесика пройшла вдало,незабутні враження закрбувались надовго.Не планував багато знімати в подорожі,але так сталося що е на що подивитись і показати https://www.youtube.com/watch?v=VOhq74jO4CA

  5. Лесик це не тільки неймовірно весела , позитивна людина , він просто супер екскурсовод , ні , супер куратор ! Саме слово куратор ідеально його охарактеризує…Людина , яка відповідає за своїх відпочиваючих , дбає за них протягом їхнього туру ! Дякую за незабутні враження!!!

  6. Тур заверишився,все було неймовiрно цiкаво,весело,смачно,вражаюче.Единий мiнус-за 7 днiв так прив`язались до Лесика,що сильно не вистачае його оке-е-й,йо так йо,и т.i.Дуже позитивна и открита людина.Бережiть його.Завдяки йому хочеться ще i ще повертатися до Львова щоб вiдправитись в наступну мандiвку.Дякую за все.Ще не прощаюся….

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.